Прочитай уважно текст.
ЛЕЛЕЧЕНЬКИ
Юрко сидів на товстій гілляці старої шовковиці й дивився на зелені луки. За луками і схилами сховалося містечко. Але ось погляд хлопчика зупиняється на гнізді.
Щороку тут оселяються довгоногі чорно-білі господарі.
Юрко щовесни чекає зустрічі з Ним і Нею. Він знає звички цих птахів. Запамʼятав, що вони роблять уранці, в обід, увечері. Хлопчик любить мовчки дивитися, як вони плавно кружляють над луками. А ще птахи часто непорушно стоять у своєму гнізді.
Цієї весни Юрко з особливим нетерпінням виглядав лелек. Хотів їм розповісти, що восени йде до першого класу. Уже тепер, навесні, він бігає до сільської школи. Зазирає у великі вікна. Бачить там чепурних школярів, які уважно слухають учителів.
А одного разу, коли в школі нікого не було, задивився через шибку в порожній клас.
До хлопчика підійшов нечутно дід Улас, шкільний сторож. Юрко так злякався, що й слова не міг вимовити. Але той не сварився. Лише спихав:
- Учитися хочеш?
-Х-хочу. — невпевнено вигукнув Юрко.
Узявши хлопчака за руку, дід Улас повів хлопчика по довгому шкільному коридору. Потім простягнув йому дзвоника. Юрко спершу боязко, а потім сміливіше задзвонив. Малиновий звук заповнив ущерть коридор, усі класи.
— Восени проведуть електродзвоник... - сказав сторож.
— А до нас лелеки прилетять незабаром! — похвалився хлопчик.
— Ти скучив за ними?
— Аякже.
— Значить, прилетять. Правда, цього року пізня весна, вони й забарилися.
Невдовзі була перша весняна гроза. Блискавиці так освітлювали бабусину хату, що видно було, як удень.
Юрко шаснув під ковдру, притулився до бабусі й запитав:
— А якщо лелеки попадуть під грозу?
— Вони сховаються під якимось деревом, — спокійно відповіла бабуся.
— А коли кругом буде степ? — не вгавав Юрко.
— Тоді сховаються у долинці, в густій траві. Не хвилюйся, все буде гаразд.
Юрко полегшено зітхнув і, вже заспокоєний, міцно заснув.
Уранці у вікно зазирнуло веселе сонце. Юрко поспішив надвір. Босоніж побіг по росяному споришеві, бризками з дощової калюжі лякаючи курей і цуцика.
І раптом почув знайомі звуки. Глянув на гніздо й завмер: у ньому — Він і Вона.
— Лелеченьки! Де ж ви ховалися від грози? — спитав у птахів.
Ті у відповідь заклацали довгими дзьобами, мабуть, вітаючись із Юрком.
За Петром Швецем, 334 слова