Тире в складному реченні. Розділові знаки при прямій мові

Тепло було й вишні цвіло рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Сонце гріє вітер з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Саду нашого не впізнати густим роєм білого цвіту обліпило кожну гілку.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Та сам я шукав не істині модні розшукую в хаосі власну особу.

Осінній вечір морозом дихав у небі місяць немов п'ятак.

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон.

Вечорами вже не співали дівчата не витинали гопака гармоністи.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

Дощ у пав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Поступово багрянці лісу згасають сідає сонце.

подуває легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

море виграє хвилями.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

"Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби" - не втримала Хаєцький.

"Гриміла наша мінометна та гриміти буде!", - запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: "Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару".

О Лавріне, ти переміг мене, - сказав схвильовано Крауз: - Я хотів просити тебе про дочку".

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав великими літерами: "Судив і присуд виконав я - Григорій Многогрішний. А за що - цей пес сам знає".

"Ти, Михайле, - кажу, - хоч би разочок на неї глянув. Бач, як вона до тебе світиться".

Нема Січі; очерети у Дніпра питають: "Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?"

"Цирк? - перепитав Оверко, - Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять".