Типи складних речень

У задніх рядах де стояли парубки пробіг легенький смішок.

Він грав комічні ролі в аматорських виставах і казали що в нього непогано виходило.

Незабаром женитимемо а вони й досі розуму не дійшли.

Ішли вони асфальтом потім бруківкою потім якоюсь стежкою попід лісом.

Не забувай добре ім’я краще за будь- яке багатство.

Зимою сонце світить та не гріє.

Коли ідеш уранці полем грають бризки від роси.

Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Було колись в одній країні сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував.

Спустився вечір і одразу похолоднішало хоч удень була нестерпна спека.

З високих круч луна орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно.

Розкішно вбраний, сад густий стоїть, і ллється спів пташок дзвінкий.

Ще сніг кругом, ще голі віти дуба, і не курличуть в небі журавлі.

О, дзвени голосніш, розвивайся повніш, казко-пісне майової ночі!

Як вечір рожевий на землю злетить, я вийду самотній у гай.

Сонце блищить і горить, гаї зеленіють, садки зацвітають.

Ти до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.

Тонуть у золоті принадні простори і закликають усе в степу до спокою.

Погода стояла тепла й сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Небо вже геть розмерзлося, і тепер його було видно наскрізь.

Тихо-мирно спала зграя лебедина, і даремно лебідь звав, будив її.

Стоять жоржини мокрі-мокрі, сплять діамантові жуки, під грушею у дикій моркві до ранку ходять їжаки.

Коли з дерев, сумно кружляючи, падало жовтогаряче листя, повернувся додому Оксен.

Ти з’явилась мені – і здалося, що світ помолодшав навколо на тисячу літ.

Мільярди перлин мерехтіли на всьому, випромінюючи маленькі сонця, розсипаючи спектри на лапатім листі дубів і ліщини.

Сонце зайшло і надворі почало вже темніти.

Нас дуже часто вабить туди де небезпечно.

Таке моє давнє правило ніколи не шкодувати за тим чого не можна повернути.

Вода хлюпотіла розливалася через верх кількома живими цівками.

Не вчи плавати щуку щука знає всю науку.

Мудрість іде без блиску бездумність у позолоті.

Сонце зайшло і надворі почало темніти.

Ми змалку знали тільки той прожив немарно хто злу ішов наперекір.

З поля дув холодний вітер і зривав червоне та жовте листя з дерев.

Я так люблю зимові вечори в людському домі де зростають діти.

Хто куди а я до школи.

Прислухайся у небі сходить пісня.

Не скрізь вода де хилиться верба.

Місячна доріжка простелившись у далечінь тихо трепеще.

Недарма говорять не було б щастя коли б не нещастя.

Буря втрамбовувала сніг, іти було набагато легше.

У грудях несвідомо й непомітно заповнювало всі кутки прекрасне.

Ось і річка, що має чотири броди, розлилася широко за селом та лісом.

Догоряє липневий день, палахкотить на білих стінах собору, що вигнався в небо.

На хуторі повільно вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Візьми від життя все, що зможеш, і воно засяє всіма барвами.

Іронія – це блискавка ума, яка освітить всі глибини смислу.

Завалились мости кам’яні – подорожні шукають веселку.

Стояла ніч, красива, мов Кармен, червоні й чорні міряла троянди.

Зіграй мені мелодію любові і обернеться хай на щастя розпач!

Отже, використайте уяву, цей дар природи, для досягнення успіху, для зміни світу на краще, для позитивного погляду на життя.

Людський мозок утворюють дві півкулі, кожна з цих половин має свої функції.

Ліва півкуля відповідає за логіку й мову (думає), а права пов’язана з інтуїцією та творчою уявою.

Уява оперує óбразами, і саме цей дар люди не використовують, а ті, які навчилися це робити, сприймають світ творчо.

Саме уява є джерелом нескінченного потоку ідей та óбразів, що потім розвиваються.

Красна пташка своїм пір’ям, а людина – знанням.

Люби музику: вона облагороджує твої думки і почуття.

Голос у нього гучний і спочатку завжди впевнений.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Небо вночі чисте, і видно, як падають зорі.