Троє малих гусенят (угорська народна казка)

Уважно прочитай текст.

Жили колись на білому світі троє гусенят. Не було в них ніяких клопотів-турбот. З ранку до вечора паслись собі на великому лузі. Дивилися на небо, як пролітають білі хмарки, слухали, як гомонить вітер, або грілися на сонечку. Ластівки, жучки-комашки, метелики, мухи — всі були гусенятам добрими друзями.

Одного ясного ранку, коли троє гусенят умивались на березі струмочка, найстаршеньке побачило, що вода в струмочку піднялась і тече дуже швидко...
— Водичко куди ти квапишся? — гукнуло гусеня.— Невже ти не бачиш, що ми хочемо скупатись у тобі?
— Сьогодні не можна,— відповіла вода,— бо сьогодні почалась весна, в горах розтанув сніг, тож я течу до річки.
Оглянулися гусенята. Справді, на лузі вже з’явилися різнобарвні квіти.
— Диви, як насупилось небо! — обізвалося середнє гусеня.— Над нами збираються хмари! Невже буде дощ?
— Гі-га-гі-га-а-а! — почулося раптом, і щось замахало в повітрі великими крилами.
— Це дикі гуси! — гукнуло наймолодше гусеня. — Вони вже прилетіли з далеких країв! Таки настала весна, вода в струмку правду сказала!
Гусенята заздрісно дивились на диких гусей, що полетіли далі.
— А де вони були взимку? Може, весь світ облетіли? От, якби і я могло податися кудись далеко! — сказало наймолодше гусеня.
— То ходімо й ми, помандруємо кудись! — обізвалось середнє.
— Ходімо! — погодилось найстарше.
І вони рушили в путь.
Ідуть вони, довго вже йдуть. Нарешті вийшли на узлісся.
— Хто це ходить тут, край лісу? — спитав зайчик.
— Це ми, троє гусенят! Ми вирушили в мандри.
— Невже ви наважились пуститися в далеку подорож? — здивувався зайчик. — І отак собі йдете? Шлях тут дуже кам’янистий! У лісі сила-силенна колючок та гострих гілочок, пораните собі ноги!..
— Що ж нам робити? — спитали гусенята.
— Підіть до шевця, хай він пошиє вам чобітки.
Послухались гусенята зайчикової поради і пішли до шевця.
— Любий шевцю, поший нам чобітки!
— Ти ба! — здивувався швець.— Невже вам погано бігати по лугу без чобіток? Адже травичка така шовковиста, а пісочок на березі струмочка м’який, оксамитовий...
— Авжеж, там ми можемо й босі ходити,— відповіло найстарше гусеня,— але ми зібралися в далекі мандри. Ось дійшли до лісу, а там багато гострих камінців, а далі в лісі ще більше колючок і гострих гілочок. Босоніж ми там не пройдемо.
— Правду каже наша старша сестричка,— додало середнє гусеня,— я теж хочу мати маленькі чорні чобітки.
— Мені теж поший, тільки червоні,— сказало наймолодше.
«Що ж мені з цими гарненькими гусенятами робити? — подумав швець.— Багато я пошив чобітків для хлопчиків і дівчаток, але для гусенят?.. Такого ще світ не бачив і не чув...»
І почав швець голову собі сушити — як бути?
Раптом глянув на колодки й каже:
— Я радий був би пошити вам чобітки, але в мене немає колодок для гусячих ніжок, а без них як викроїти вам чобітки?
Зітхнули гусенята й мовчки пошкандибали додому.
— Гі-га-гі-га-а-а! — загелготали вони, вийшовши на узлісся.
Почули їх зайчик, білочка і сарночка та й вийшли назустріч.
— Ну що, домовились із шевцем? — спитав зайчик.
— Пошив би швець чобітки, та немає в нього колодок для гусячих ніжок — відповіли гусенята.
— Ну, тоді повертайтесь на луг,— сказав зайчик.
Гусенята послухались розумної ради й повернулися на луг. Так вони відтоді й пасуться на лузі і більш не пускаються в мандри.

Переклад з угорської Костянтина Бібікова

Визнач жанр твору.

Скільки гусенят є героями казки?

Ластівки, жучки-комашки, метелики, мухи — всі були гусенятам добрими...

Куди поспішав струмочок?

Яка пора року настала?

Кого побачили гусенята?

Кого побачили гусенята першим, коли вирушили в мандри?

Послухались гусенята зайчикової поради і пішли до шевця.

Що порадив зайчик?

Навіщо гусенятам знадобились чобітки?

Раніше швець шив чобітки для гусенят?

(напиши тільки так чи ні)

Чому швець не зміг пошити гусенятам чобітки?

Допиши речення.

Гусенята послухались розумної ради й повернулися на     .