Т.Ліан "Лише хмари танцюють з зірками"

думає тільки про померлу дитину

оточують рідних турботою

замикається у собі, не має впевненості у любові рідних

тримається стійко, намагається підтримати інших членів родини

живуть, наче нічого не трапилось

Вона привикла так її називати, «моя маленька дитинко». Вона завжди це казала. Вона називала так Пільтена теж. Одного разу він запитав тата, чому вона завжди каже до них «моя дитинко», якщо вони не є її дітьми.

— Бо не має своїх дітей, - відповів тато.

— Класні у тебе канікули, мушу сказати. Сидіти ось так самій на сходах. Хотів би я бути на твоєму місці, думаю, це нормальні канікули. Мамі також так хотілося б. Цьогоріч у нас буде лише рівно один тиждень канікул. Вона мусить працювати, бо в нас дуже багато рахунків, які треба оплатити.

На заході вони могли бачити, що сонце все ще слабо освітлює небо за горизонтом. Воно вже зайшло, а місяць висів прямісінько над ними, немов великий небесний китайський вогник, і кілька зірок час від часу з’являлися біля нього. Видовище було неймовірним. Скидалося на те, що зорі танцюють.

Цих літніх канікул вона почувалася як поштова посилка середнього розміру...Вона могла дивитися просто на верхівки крон дерев, чим і займалася досить часто. Аж поки їй не набридло настільки, що вона вийшла надвір. Так тільки говориться, що надвір, насправді вона спустилася по сходах лиш на кілька поверхів донизу. І сиділа на сходинці тихенько, мов мишка.

Він намагався мати злий вигляд, але діти бачили, що насправді він не розлютився.

— Якщо ви негайно підете спати, - сказав він, - я сам повішу драбину на місце.

Він усміхнувся до них і мав трішки зніяковілий вигляд, немов насправді не хотів їм заважати, але, на жаль, змушений був втрутитися.