Тести на підмет

Всяк живе своїм розумом.

Хто людей питає, той розум має.

Ми стільки можемо, скільки знаємо.

Ніхто майстром не народжується.

Недовчений гірше, як простак.

Повчати доброго прагнуть усі, прислухатися до повчань – ніхто.

Слова відлітають, написане залишається.

У кого діла світлі, у того й слова ясні.

Здоровий хворому не вірить, а багатий – бідному.

Сказане слово – срібло, а мовчання – золото.

Нужда мовчати не вміє.

Говорити – срібло, мовчати – золото.

Хто мовчить, той трьох навчить.

По парі пізнати, чим серце кипить.

Зробленого не виправити.

Мовчи, лихо, аби тихо.

Сказав слово та й мовчи.

Або розумне казати, або зовсім мовчати.

У людини завжди на язику одне, а в думках інше.

Немає нічого крилатішого за лихослів’я.

Минуле ніколи не повертається.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? — озовися.

Нарешті привезли пальне...

Несказане лишилось несказанним.

Два хитрих мудрого не переважать.

Пісням лунати, поемам буть - поети є.

Хотілося б бути людиною.

Як хочеш мати багато друзів — будь другом.

Бути якнайближче до правди. Відчувати, як пашить на тебе життя, само­му бути схвильованим – тільки в такому стані берися до праці.

Стати переможцем, залишитися ним, втримати таку честь — було його давньою мрією.

Сірий кіт на призьбі біля хати шукає в тихих снах минулі дні.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.

Над синім бором в рудих корчах мела-крутила крута зима.

Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи.

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно.

Циферблат годинника на розі хуртовини снігом замело.

Нещадний грудень з рук обох кладе на шлях замети сизі.

Суворий грудень зачинає заспів на довгі ночі, сизі холоди.

Вище всякої в світі краси — ніжна вдячність людської сльози.

А зоря вже кладе свій провісницький перст на далеку невидиму віху.

Мені моя малесенька Земля всього лише у Космосі мачинка.

Альбіоні, Верді, Сарасате, поможіть цей сум перебрести!

Крізь щілину впало кілька дощових крапель.

Чумацький Шлях освічує дорогу.

Діти з батьками на помилках вчаться.

Слово не стріла, а глибше ранить.

Мудра голова не дбає за дурні слова.

Нічому не дивуватися – ознака великого розуму.

Не дай, боже, щастя, а дай розум.

Голова не тямить, що язик лепече.