Тематичне оцінювання: "Україна в період системної кризи СРСР (1965-1984рр)"

Провідний літературний критик 1960-х рр., натхненник незалежного культурного життя в Києві, автор відомого дослідження у якому викрито русифікаторську політику влади щодо союзних республік. 4 вересня 1965 р. в київському кінотеатрі «Україна» перед прем’єрним показом фільму «Тіні забутих предків», після вступного слова режисера Сергія Параджанова він взяв мікрофон та оголосив присутнім, що в Україні відбуваються таємні арешти серед інтелігенції.

Учасник дисидентського руху з середини 1960-х. У 1967 р. випустив у самвидаві книгу «Лихо з розуму», у якій ідеться про події 1965 р., коли за «антирадянську» діяльність було заарештовано та засуджено 20 українських інтелігентів. Загалом провів у таборах 17 років. Редактор першого незалежного часопису – «Український вісник» (1970–1972, 1987–1989), співзасновник Української Гельсінської спілки (1988). Один із засновників Народного руху України. Фаховий політик – народний депутат і учасник президентських перегонів, лідер опозиції.

Радянський генерал-майор, правозахисник. Перебував у радянських тюрмах, таборах і божевільнях. Член-засновник Московської та Української Гельсінської спілки. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів.

Один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв’язень. У 1944 р. разом зі співвітчизниками депортований до Узбекистану. 1961 р. приєднався до національного руху кримських татар за повернення на рідну землю. Провів в ув’язненні 15 років за звинуваченнями в націоналізмі та антирадянській діяльності, антидержавній пропаганді, в укладанні і розповсюдженні антирадянських документів. У 1975–1976 рр. понад триста днів голодував в Омській тюрмі. З 1991 по 2013 р. був головою Меджлісу кримськотатарського народу. Депутат Верховної Ради України кількох скликань. Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу.

Письменник, учасник радянсько-німецької війни 1941– 1945 рр. Автор багатьох збірок поезії, романів і повістей. З початку 1970-х рр. – учасник правозахисного руху, засновник і голова Української Гельсінської групи (1976). Засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду до 7 років таборів (відбував у Мордовії і Пермській обл. РРФСР) та 5 років заслання (на Алтаї). Спеціальним розпорядженням Головліту УРСР у 1978 р. були вилучені з обігу в бібліотечній і торговельній мережах усі його твори . 1987 р. його звільнено. Емігрував спочатку до Німеччини, згодом до США. У 1990 р. повернувся в Україну.

«Людина без шкіри», — бо не вмів пристосовуватись до життєвих обставин . Про його вчинок під час премєри фільма С.Параджанова "Тіні забутих предків" в 1965 році, в кінотеатрі "Україна" згадуали: «…Це не було заплановано, ніхто про це не говорив… ніхто тоді навіть не думав, що ...(він) це зробить, і ніхто до нього не звертався… Просто така була атмосфера, суміш і трагізму, і гіркоти, і оцієї брутальности, коли глушать сиренами і хапають за руки. І ... (він) піднявся, ним щось таке заговорило. І він крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте».

Боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійної України

Вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи

Боротьба за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу віросповідання

Знаменитий на увесь світ режисер-авангардист. Його фільм поклав початок напрямоку, відомого під назвою «українське поетичне кіно», і сутність якого полягає у поетичному екранному відтворенні світу через органічні вияви національного українського характеру в історичному контексті епохи його формування.

Очолював авіаційний завод в Києві, випускав пасажирські та транспортні літаки.

Написав роман в якому розповідав про історичні традиції українського народу, його волелюбність і патріотизм, глибоку повагу до релігійних почуттів, традицій та звичаїв предків. Виступив одним з ініціаторів увічнення історії українського козацтва, що з-поміж іншого передбачало й спорудження Державного заповідника на острові Хортиця. Опікувався поширенням і популяризацією української мови, активно виступав проти політики зросійщення України.

Геніальний український кіномитець.

Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно,аристократом духу, блискучим самородком.

Це - і живописна графіка, і графічний живопис водночас. «Народний примітив» («наївне мистецтво»)— в його основі лежать українські казки, легенди та оповідання. Явище унікальне і не має аналогівні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві.

Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав.