Повторіть наступний теоретичний матеріал та виконайте тестові завдання (8 питань) і вправу після тесту (у робочі зошити).
Спрощення в групах приголосних
Iнодi при вiдмiнюваннi слова або його твореннi виникає важкий для вимови збiг приголосних звукiв. Тому в процесi мовлення один з таких приголосних випадає, тобто вiдбувається спрощення.
Спрощення вiдбувається:
1.У групах приголосних -ждн-, -здн- випадає д: виїздити – виїзний, тиждень – тижня.
2.У групах приголосних -стл-, -стн- випадає т: щастя – щасливий, честь – чесний.
3.У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при твореннi дiєслiв iз суфiксом -ну-. Наприклад: бризк - бризнути, трiск – трiснути.
4.У групi приголосних -слн- випадає л: масло - масний, ремесло - ремiсник.
5.У групах приголосних -рдц-, -рнц- випадають д, н: чернець – ченця, сердечний – серцевий.
Спрощення НЕ вiдбувається: 1. У словах зап’ястний, кiстлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шiстнадцять i похiдних вiд них. 2. У прикметниках, утворених вiд iменникiв iншомовного походження з кiнцевим СТ (вiдповiдний звук не вимовляється). Наприклад: баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний. 3. У групах приголосних –стц-, -стч-, -стськ-, -нстськ-, -нтств-. Наприклад: артист – артистцi, студент – студентський, агент – агентство. 4. У словах вискнути, випускний, пропускний, тоскно, скнара, скнiти.
Подвоєння та подовження приголосних
Двi однаковi лiтери на письмi можуть позначати подовжений м’який приголосний або збiг однакових приголосних.
Збiг однакових приголосних виникає:
1. За збiгу кiнцевих i початкових лiтер рiзних частин слова (морфем):
префiкса та кореня: ввiчливий, оббiгти
кореня та суфiкса: сонний
префiкса та префiкса: возз’єднання
суфiкса та суфiкса: письменник
основи дiєслова минулого часу, що закiнчується на -с i постфiкса -ся: пасся, трясся
частин складноскорочених слiв: спорттовари, вiйськкомат2.У наголошених прикметникових суфiксах -енн- i -анн- (-янн-) переважно зi значенням збiльшення ознаки, пiдсилення, можливостi дiї: здоровенний, нескiнченний.Виняток: шалений, священик.
У словах Ганна, бовван, лляний, ссати, овва та похiдних.
ЗНО Щоб не помилятися в написаннi прикметникiв та дiєприкметникiв, слiд запам’ятати, що -нн- пишемо в суфiксах -енн- та -анн-, якщо на них падає наголос. Наприклад: несказанний - несказаний, нездоланний - нездоланий, нездiйснeнний - нездiйснений.
Подовження - явище, притаманне українськiй мовi (на вiдмiну вiд багатьох iнших). Подовжуються приголоснi д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш, якщо вони стоять у позицiї мiж голосними:
1.В iменниках середнього роду: знаряддя, знання. Але в назвах малих iстот подовження немає.Наприклад: гусеня, каченя, теля.
2.В орудному вiдмiнку однини iменникiв жiночого роду III вiдмiни перед -ю: сiль - сiллю, зустрiч – зустрiччю.
3.У прислiвниках перед я, ю: зрання, навмання, спросоння, попiдвiконню, попiдтинню.
4.У словах Iлля, рiлля, стаття, суддя.
5.У дiєсловах ллю, ллєш, ллється тощо.
М’який знак
В українськiй мовi буква Ь (м’який знак) позначає м’якiсть приголосних звукiв.
М’який знак пишемо:
1) після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: сядь, донька, суть, злізь, вісь, ґедзь, мідь, швець, жнець, гляньте, різьба;
2) після м’яких приголосних перед о: льон, трьох, сьомий, сьогодні, дзьоб, синього;
3) у суфіксах –ськ-, -зьк-, -цьк-, -ськість-, – зькість, -цькість, -ськи, – зьки, -цьки: український, європейський, козацький, запорізький, ризький, паризький, чеський, французький, близький, людський, по-французьки, по- французькому;
4) у суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -оньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: легенько, голівонька, рученька, самісінька, малюсінька;
5) після м’якого звука [л] перед наступним м’яким: учительський, стільця, пальці, їдальня, читальня;
6) у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: пісень, робітниць, учениць;
7) у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь; станьте, виносьте, виходьте;
8) у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, читають, пишуть, думають, складають.М’який знак не пишемо:
1) після букв, які позначають губні та шиплячі звуки: степ, голуб, кров, сім, вісім, любов, ніж, піч, ідеш;
2) після р у кінці складу: кобзар, товар, писар, Харків (виняток Горький);
3) між приголосними, якщо перший пом’якшується під впливом другого: сонця, пісня, радість, якість, кінця;
4) після н перед ж, ч, ш, щ: тонший, менший, інший, кінчик.Для позначення на письмі твердої вимови приголосних перед буквами я, ю, є, ї вживають апостроф. Він вказує, що буквами я, ю, є позначено два звуки. У словах, де я, ю, є позначають м’якість попереднього приголосного, апостроф не ставлять.
Апостроф перед я, ю, є, ї ставлять:
1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.
Важливо: апостроф не ставлять, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.
Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф вживають, як і в словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.
Важливо: апостроф не ставлять, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.
3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.
Важливо: після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишемо: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.