Тема 7: Австрія: Райнер Марія Рільке. «Згаси мій зір…», «Орфей, Еврідіка, Гермес», збірка «Сонети до Орфея»

Опрацюйте навчальний матеріал перед проходженням тесту.

Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. у Празі в небагатій родині службовця залізничної компанії. При хрещенні отримав ім’я Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія, перше з якого в дорослому віці змінив на Райнер. Батько в минулому був військовим, проте його кар’єра не була успішною, а мати належала до заможних празьких буржуа, цікавилася мистецтвом. Родинні стосунки не склалися, тож батьки розлучилися.

Хлопчик навчався у військовій школі закритого типу, проте витримав там лише п’ять років. Через його слабке здоров’я і пригнічений психологічний стан батько був вимушений забрати сина додому. Навчатися у гімназії Рільке також не зміг: довелося б сідати за парту разом із десятилітніми хлопчаками. Тому було вирішено, що він займатиметься вдома самотужки з приватними вчителями. Юнак вчився старанно і перші шість класів гімназії пройшов за один рік, тож і атестат зрілості про закінчення гімназії отримав не набагато пізніше за своїх однолітків.

З 1895 р. він студент, навчався у найкращих університетах Праги, Берліна та Мюнхена. На той час Рільке, якого приваблювали філологія та мистецтво, вже визначився щодо справи всього свого життя: у 1894 р. друком вийшла перша його книжка «Життя й пісні». На її обкладинці було написано: «Пісні, даровані народу». Вважаючи, що нужденні також потребують поезії, Рільке безкоштовно розсилав цю збірочку до лікарень і робітничих об’єднань, хоча й сам був людиною не дуже заможною.

Згодом поету стало соромно за, на його думку, слабкі вірші, що ввійшли до збірки, і він почав скуповувати і нищити свій поетичний дебют. Загалом життєвий і творчий шлях Р. М. Рільке був так само складним, як і тогочасна культурна ситуація у світі. Прояви кризи буржуазної цивілізації, процес знецінення людини, її трагічного розладу зі світом письменник переживав дуже болісно.

Цікавою була його творча еволюція. Заперечення австрійського впливу, пов’язане з тогочасною ситуацією в Австро-Угорській імперії (це був занепад її могутності з притаманним передчуттям катастрофи, фіналу), можна зрозуміти. Проте незаперечним є вплив на поета західноєвропейської, зокрема німецької, культурної традиції, причому в її розвитку.

Якщо ранньому Рільке був близький «простий» романтик Г. Гайне з його «Книгою пісень», то зрілого поета цікавила насамперед філософічність творів «складного» Й.-В. Ґете. Рільке вирізнявся широкими інтересами, а також здатністю засвоювати набутки національних літератур, які становлять скарбницю європейської культури. Його творчість є свідомим і цілеспрямованим втіленням синтезу важливих її складників – германського, романського, слов’янського. Тож спроби Рільке писати німецькою, французькою, російською мовами сприяли подоланню як духовного, так і мовного бар’єру між читачем і автором.

Рільке народився у Празі, тож із дитинства був ознайомлений із самобутньою слов’янською, зокрема чеською, культурою. Недаремно любов до неї бринить у багатьох рядках його поезій: «Повнять мене чеські пісні хвилюванням, плинучи з тихим звучанням в серце сумне»

Р. М. Рільке хотів бачити світ, пізнати його в усіх розмаїтих проявах, тому багато подорожував країнами Європи, зокрема Росією та Україною, що на той час входила до складу Російської імперії, Близьким Сходом. Рільке ніколи не ототожнював себе ані з Австро-Угорською імперією, ані з австрійською літературою. Своїми духовними батьківщинами він уважав Париж і Росію. Разом із Лу Андреас-Саломе (загадковою жінкою, яка народилася та провела дитячі роки в Петербурзі й мала німецько-російське коріння, товаришувала із Фрідріхом Ніцше і Зиґмундом Фройдом) Рільке двічі упродовж 1899–1900 рр. відвідував Росію. Відкриваючи для себе новий світ, Р. М. Рільке зустрічався з письменниками та художниками, багато спілкувався з різними людьми.

У Петербурзі він познайомився з художником з України Іллею Рєпіним, який тоді працював над полотном «Запорожці пишуть листа турецькому султану», а також зі знавцем запорозьких звичаїв, професором літератури Миколою Стороженком. Саме від них поет уперше почув про козаків-запорожців, а згодом зацікавився па м’ятками старовини.

Рільке прочитав в оригіналі «Слово о полку Ігоревім». Цей твір настільки його захопив, що у 1902–1904 рр. він створив німецький переклад (опубліковано 1930). Неймовірні враження справила на Р. М. Рільке Україна – її старожитності і прекрасна природа, які поет мав змогу побачити під час двотижневого перебування в Києві, мандрівки Дніпром, відвідування Харкова, Кременчука, Полтави та місць Полтавської битви.

В одному з листів перед поїздкою він писав: «Очікуючи майбутньої подорожі, я почуваюся неначе дитина перед Різдвяними святами». Поет одразу збагнув, що Київ – це «священне місто, де Русь уперше заявила про себе» («Пісня про Правду»). Особливо ж вразила Рільке Києво-Печерська лавра. Вона стала наче реальним утіленням тієї духовності, до якої він прагнув. Поет навіть мріяв оселитися у Києві, цьому «близькому до Бога» місті, й прийняти православ’я, але життя сплутало ці плани... «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає», – записав поет у щоденнику 1 вересня 1900 р.

Через двадцять років у його віршах з’являться реалії українських пейзажів. А поки що Рільке подорожував Дніпром, знайомився з українцями, піднімався в Каневі на Чернечу гору, щоби вклонитися Кобзареві, і захоплювався українським фольклором. Рільке вважав, що відчув дух святої Київської Русі. Під впливом двох подорожей Росією й Україною Рільке написав два поетичні цикли збірки «Книга годин» (1905) – «Книга життя чернечого» і «Книга прощ». В останній яскраво відобразилися київські враження, а вірш «В оцім селі...» навіяний поету перебуванням на Полтавщині: «Це було закличне звучання далини й самотності, яке залунало в мені одного разу під Полтавою, увечері, коли хатини були такі німі й самотні перед ніччю, що насувалася».

У 1901 р. Рільке одружився з молодою талановитою скульпторкою Кларою Вестгоф, яка навчалася мистецтва в Мюнхені та Лейпцигу, а в Парижі була ученицею знаменитого Оґюста Родена. За рік у подружжя народилася дочка. Однак через матеріальну скруту сімейне життя не склалося. У пошуках заробітку поет опинився у Парижі й оселився в «бодлерівському кварталі», познайомився з О. Роденом та іншими паризькими митцями й затримався там майже на десять років.

Перша світова війна вразила поета своєю жорстокістю і безглуздістю. Подальші європейські соціальні катаклізми вселили страх і відчай у душі поета, призвели до глибокої творчої кризи. Останні роки життя поет прожив у Швейцарії, у замку Мюзо. Вийшли друком його «Дуїнянські елегії» (1923) і «Сонети до Орфея» (1923), його письмовий стіл був завалений кореспонденцією з усього світу, та сил читати її вже не було.

29 грудня 1926 р. Рільке помер від лейкемії у санаторії Валь-Монт у Швейцарії. «І вірю я, що вічності хоч трохи несу в собі...». Мабуть, без такої віри не може відбутися справжній Поет. Автор цих рядків, Райнер Марія Рільке, відбувся як Митець і ввійшов у безсмертя...

Поезія P. M. Рільке є високим взірцем модерністської філософської лірики XX століття. Твори поета вирізняються ліризмом і символічністю, глибиною філософського сприйняття внутрішнього життя і довколишньої дійсності та художньою довершеністю. За Рільке, причина дисгармонії у світі — порушення єдності між моральним і матеріальним началами. Відновити гармонію земного і небесного — покликання мистецтва, зокрема поезії. Стихії руйнування Рільке протиставляє уславлення Творця, природи й земного існування людини. Рільке розробив жанр «вірша-речі», у якому поєднувалися скульптурно-пластичне зображення реалій земного життя та філософські спостереження за законами всесвітнього буття, що є істотною рисою модерністської літератури. На думку Рільке, людина здатна пізнати світове буття через себе, а для цього потрібна духовна робота, самозаглиблення, самовдосконалення. Важливою умовою духовного зростання, за Рільке, є страждання, бо біль розширює обрії духовного досвіду людини.

Діалог ліричного героя з Богом («Згаси мій зір…»)

Вірш входить до циклу «Книга прощ», створеного під враженнями від перебування в Києві, який поет уважав містом, наближеним до Бога. Він насичений антитезами, які підкреслюють і підсилюють патетичне звучання твору: жодна сила не здатна розлучити ліричного героя з чимось, набагато важливішим за його фізичне існування. Вірш написаний у формі звернення чи то до коханої, чи то до вищих сил. Традиційно вважають, що ліричний герой звертається до Бога, Творця світу, бо лише в духовній єдності зі Всевишнім можливо віднайти опору в неосяжному світі. І на шляху до цього єднання ліричний герой здатен здолати все. Натомість у своїх спогадах Лу Андреас-Саломе стверджувала, що вірш присвячений їй. Тож ліричний герой – закохана людина, яка здатна здолати всі перешкоди на шляху до кохання і розчинитися у цьому почутті.

Переосмислення античних міфів у віршах митця («Орфей, Еврідіка, Гермес», збірка «Сонети до Орфея»)

55 сонетів збірки «Сонети до Орфея» Рільке написав усього лише за місяць у 1922 році, коли жив у Швейцарії. Основною темою «Сонетів» є мистецтво. Уже в першому сонеті циклу «Ось дерево звелось…» Орфей втілює силу поезії, що активно сприяє перетворенню хаосу на світ гармонії форм і образів, справжній «людський світ». Рільке змінив усталену форму сонета (два чотиривірші й два тривірші). Його сонет має два чотивірші й один шестивірш.

Античний Орфей, що ще з часів Давньої Греції персоніфікував чарівну владу мистецтва над світом, у модерністській інтерпретації Рільке став чільною постаттю процесу оновлення й одухотворення світу. Як людина, що зійшла у царство мертвих й повернулася звідти, тобто пройшла шлях рослини від «смерті» до «воскресіння», він втілює ідею вічної метаморфози, що відбувається у природі. Переосмислюючи у своїх сонетах античні сюжети, Рільке наголошує на енергії духовного перетворення світу, яку випромінює Орфеєве мистецтво. У традиційну легенду-історію про Орфея він вводить нові, філософські мотиви: поєднання космічного і земного як двох складових одного цілого — Всесвіту. Рільке не йде за сюжетом античного міфу: він скористався ним, щоб вибудувати свій власний поетичний світ. Орфей, поет — співець, зливається з образом поета Рільке. У сонетах оспівується самоцінність людини, яка приходить у цей світ, щоб жити, утверджується життя з його земними реаліями. Орфей XX століття став співцем для людей — не для богів.

Українською мовою «Сонети до Орфея» переклали Микола Бажан і Василь Стус.

Філософський характер і художня довершеність лірики поета

Прикметні риси поезії Райнера Марії Рільке

§ створення нової поезії через поєднання традиційних прийомів;

§ вишукана образність, використання символів і алегорій;

§ філософічність і глибинний психологізм; поезія для обраних;

§ перетікання тем із вірша у вірш, із поетичного циклу в цикл;

§ тема мистецтва, життя, смерті, релігійної віри;

§ самотність людини, яка опинилася сам на сам із власними думками, тлумачиться як самозаглибленість і зосередженість;

§ використання міфологічних образів;

§ поетизація внутрішнього світу людини; емоційне сприйняття світу;

§ ідея цілісності світу і взаємопов’язаності всіх його елементів;

§ вірші-речі: естетичне, довершене зображення предметного світу;

§ ідея містичного зв’язку людини з Богом; любов до світу;

§ відсутність соціальної тематики;

§ оспівування природи; антиурбаністична тематика