Синтаксис. Односкладне речення

Краю не було цієї ночі.

Постою край галяви, подивлюся на квіти і трави.

Довженків світ... Краса. Людина. Творчість.

Шануй учителя, як свого родителя.

Стою у колі мрій і спогадів, мов дерево в осіннім листі.

Отак мені доведеться свято зустрічати.

Не силою роби, а розумом.

У нас проханих не люблять.

Сад любові, крила злетів, дружби зоряні мости.

За рідний край життя віддай.

Для мене без тебе і життя нема.

Люблю рядки правдиві і відкриті.

Кругом поставили своїх.

Зачекайте кілька хвилин.

Чесне діло роби сміло!

У мене немає часу.

Красива ніч, велика ніч, як марево сторіч.

Для сонячного проміння кордрнів нема, нема держав.

Батьківщино, здалека пошли нам терпіння й відваги.

Губами говори, а руками роби.

Десь недалеко звуки автомобіля.

Срібна тонка павутина бабиного літа.

Степові стежини вдалині.

У степу безмежжя трав і струнна музика вітру.

І тихо, і сумно, і голо, і зірка зійшла на ясне видноколо.

Стою, дивлюся, серцем завмираю: як мало я ще рідну землю знаю!

Барвисті осені полотна, а вже одколосилось.

Первісного неба краса полуднева, і вітер, і сонце, й зелені дерева!

Холодний вітер, пливе рікою останній лист.

Лагідно й тихо було, солодом серпня привілля п'янило.

Гуркіт машин, і терпко, і солодко пахне полин.

Снігами засипаний гай, і річка закута льодами.

Хто робить кревно, той ходить певно.

Люблю дітей, коли вони ідуть до школи уперше восени.

Почулось, неначе десь коні крізь вітер озвались з темряви.

Мого життя не вистачить мені для справ, що їх у задумах лелію.