Синтаксис

Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів(І.Франко).

Тим часом І Максим, продершися крізь навалені ломи, станув обік Мирослави(І,Франко).

Крик, ревіт, замішання, тут і там судорожні рухи, тут і там коротка боротьба (І.Франко).

В тій хвилі вона(Мирослава)не почувала нічого, крім вдячності за рятунок (І.Франко).

Оце він, найстаріший чоловік у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися донього (І,Франко)

І хоч рішаючий голос мали тільки старці-батьки, але при нараді вільно було й молодежі, й жіноцтву подавати голос свій під розвагу старцям (І.Франко).

Громадська рада села Тухлі зібралася, щоб ухвалити рішення щодо Тугара Вовка (І.Франко).

Страшний шум водопаду, від котрого аж земля дриготіла, звіщав про прибуття великої води (І.Франко).

Незважаючи на крик Бурунди, військо розскочилося, найбільша частинаподалася взад, там, де не могло досягнути її каміння (І.Франко)

Монголи зовсім уже відступили від берега і сояли серед води, не знаючи, що діяти (І.Франко).

Перед подорожніми так і заблищало церквами, хрестами, горами і будинками (П.Куліш).

Гордий, пишний і розумом високий гетьман! (П.Куліш).

Потривай, пане гетьмане, розкажу все по ряду...(П Куліш)

Дивляться на тії намальовані дива. доходять уже до дзвіниці (П.Куліш)

Не пустив Шрама у печери, завернув до себе з усіма на козацькеподвір’я (П.Куліш).

Рідко може єсть на Вкраїні добра людина (П.Куліш).

Намагаючись дістатися до Кирила Петро ледве не падає в провалля (П.Куліш).

Молода батьку знайшлась би й друга (П.Куліш).

Радується старий Шра радується й гетьман а вже ніхто як сама Леся (П.Куліш).

Чоловічок цей був у короткій старенькій свитині у полотяних штанях (П.Куліш).

Роздягли братчики  Кирила Тура:  в Петра аж мороз пішов поза шкурою, як побачив він білу його сорочку, що поприпікала до ран (П.Куліш).

Петро од радості не знав, де він стоїть, мов сон йому сниться (П.Куліш).

Мужики ж і міщане валять купами, а козацтво йде лавою під місто (П.куліш).

Двоє полягло під Смоленськом; оставсь тільки Петро...(П.Куліш)

Під’їхавши до браму, гості почали грюкати шаблею в цвяхи (П.Куліш).

Міщани нарікають на козаків. що ті панують, а вони мусять платити різні податки (П, Куліш).

От же минули, мов короткі свята, десять рік Хмельнищини (П.Куліш).

А в Божого чоловіка довга , до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами (П.Куліш).

Полковник Шрам, стоячи за деревом, дивився на їх обох (П.Куліш).

Справді, Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний...(П.куліш)