Суспільний та господарський розвиток українських земель у другій половині XIV-XV ст.

Упродовж 15 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих прошарків і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану – шляхти.

У володіннях княжих родів діяло княже право з власними податками й судом.

На Галичині ще наприкінці 15 ст. галицьких бояр так і не зрівняли з польською шляхтою.

Згідно з Городельською унією 1413 року (XIV ст.), брати участь в управлінні державою й обіймати урядові посади могли винятково католики.

Велике (князівське та пансько-боярсько-шляхетське) землеволодіння, яке зростало за рахунок дарувань великого князя, захоплення пусток, общинних земель називалось магістратським.

Фільварки – великі одногалузеві господарства, де сировину тільки виробляли, але не переробляли на винокурнях, у чинбарнях і млинах.

На українських землях у Великому князівстві Литовському почали закріпачувати селян з 1447 р. згідно з привілеєм Казимира ІV.

Першим українським містом, яке здобуло магдебурзьке право, було місто Львів.

Магдебурзьке право – міське право, що виникло в 13 ст. в Німеччині (у місті Мальборк).

У соціальній піраміді тодішнього суспільства найнижче місце посідали селяни, які були найчисленнішою верствою – до 80 % населення.

Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхетського сейму Галицької землі 1435 р. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп.