Казка “Снігова королева” була улюбленою і для самого Г. К. Андерсена. Він згадував: “Із задоволенням писав свою останню казку “Снігова королева”. Я до того захопився нею, що вона, ніби танцюючи, вилилася на папері”. У дитинстві він дружив із дівчинкою Лісбет. “Із кухні був вихід на горище. Під вікном горища, на водостічному жолобі, що знаходився між нашим і сусіднім будинками, стояв ящик, набитий землею, в ньому росли цибуля і петрушка; це був город моєї матері. Він і тепер ще цвіте в моїй казці “Снігова королева””,- розповідав у своїх спогадах письменник. А ще вони з лісбет, сидячи біля вікна, любили прикладати монетки до розмальованого морозом скла й дивитися на вулицю. Колись маленькому Гансові привиділися обриси льодяної жінки. Ось у його творах реальне переплелося з чарівним.











