Складопідрядне речення, його види.

А Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою

Б У селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями.

В Мені війнула в очі сивина, а я нічого не везу додому.

Г Отак сплелись життя і пісня, переливаючись в одне

А Хліб село збирає, щоб ми у щасті і добрі жили.

Б Буває так що, помилка закріплюється в мові, передається нащадкам, і стає нормою.

В  Село дихало безмежною глибиною спокою, який непомітно викликався сонцем.

Г Суховієм величали його сивовусі запорожці, хоча на час обрання Петра Суховієнка гетьманом було йому всього близько 24 років .

А Для нас тоді був цілий світ, як вимріяна казка

Б Щасливий, хто сни має милі

В Натрудившися у квітні, перецвівши у маю, йдуть дерева передлітні в повінь лагідну свою 

Г Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків

А Друзі підійшли до лісу , що виднівся здалеку.

Б Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.

В Либонь, запізно зрозумів я, що слово треба берегти.

Г Смутно і сумно людині, коли висихає і сліпне уява.

А З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут

Б Юність відзначається тим, що в неї світлі думки беруть верх над чорними 

В А справжня слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе

Г Знітившись, я стаю на поріг

А Я зробив це через те, що люблю.

Б Пахне хлібом земля, що дала мені сонце й крила

В Хто ти такий, і що ти знаєш про життя

А Тепер я скрізь, де світло і любов

Б Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина

В До того як заграють сурми, спортсмени можуть стояти вільно

Г З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут

А  Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

Б Ніхто не знає, де кого доля чекає.

В На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Г В важкі хвилини скорбі та недуг я тихо йшов, куди гляділи очі.