СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Людина найбільше ризикує в житті, очікуючи сприяння інших власній безпеці та в усьому розраховуючи на когось.

Ніхто не передбачить, на що спроможний кожен із нас і на яку висоту здатний злетіти, ти й сам не дізнаєшся, доки не розправиш крила.

На життєвому шляху трапляється багато перешкод, але кожен знає про зустрічний вітер, здатний підняти в небо паперового змія.

Озираючись на пройдений шлях, більшість передусім згадуватиме й цінуватиме те, чого досягнула з неабиякими труднощами.

Музикант-віртуоз знає: визнанню й славі передують години, місяці й роки виснажливої праці.

пішов густий літній дощ.

і зависли над молодими садами.

і ринула стоголоса злива.

які змусили все живе зачаїтися.

Прошелестіла гайвороняча зграя і знову стало чути густе комарине гудіння.

Під листям біленькими губками дихала трава і врізнобіч розбігалися мишачі окопчики.

Срібно-холодні роси слалися навкруги і дикі кози виходили пастися на галявину.

Тут з-за хворостяного тину привітно озвались веснянкуваті вишняки і в них то сумують то веселіють біленькі хатки.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Нехай летить пісня крилата і радісно щебечуть горобці!

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

Полюси мого світу – карамель і полин.

Поміж ними – пустельні поля магнетизму.

Є один тільки метод – молитися й дихать.

Тут немає землі – і не видно землі.

але, зате, однак, проте.

або, чи, або... або, то...то

і, й, та, ні...ні

бо, щоб, тому що, хоч

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

Раптом заблискотів заколихав вогнями весь правий берег і стало видно скіфські могили над Дніпром і лівобережні піски.

Біла стежка в далечі губилась а мені у безтурботні дні назавжди навіки полюбились ніжні і замріяні пісні.

Одна хвилинка темного горя і вмить усміхнулось направо усміхнулось наліво і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба.

Ще лише хвилинка-друга і гарячі коні порівняються з маврійським дубом.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі, і хлюпають ними аж в краї неба.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси!

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам’яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

1

2

3

4

5

Протиставний смисловий зв’язок мають частини складносурядного речення

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.