Складносурядне та складнопідрядне речення. Варіант 2

Скотилась зірка за вікном, мов ніч сльозу зронила.

Запали свічу віри та любові, щоб вогонь надії в серці не погас.

Уже пропіяли півні треті й туман поволі розтає.

Хоч грім стогне за вікном, та великої грози, певно, не буде сьогодні.

Минає літо, і дощі свою тональність змінюють одразу.

Заграла сопілка - і серце завмерло од щастя.

Ластівка день починає, а соловей кінчає.

Уже ключі журавлині оплакують літо й сизі тумани клубочаться зранку.

Або сонце пекельним вогнем їх обпалить, або дощ їх остудить холодний.

Бороди в стрців біліли як сніг, а вуса у всіх були чорні.

Сніги несамовито метуть - і не видно вже й доріг.

І хочеться свята душі, а будні і будні панують.

Тут рідний дім мене стрічає і мати сива завжди жде.

Поле засипане снігом й тільки де-де видно заячі сліди.

Лише сміх дівочий чути від річки та десь витьохкує натхненно соловей.

Чому пороша всі дороги замела і чом до тебе не лишилося й стежини?

Україно-мати, ти славна в віках, бо історію маєш і грізну, і величну.

Якщо ти зустрінешся з людською добротою, схили в пошані голову свою.

Гукали з вежі вартові, махаючи списами, щоб подорожні обминали замок.

Ялини стояли край дороги, мовби незмінна варта лісу вийшла в зелених строях.

Только махнув рукою так, ніби відрубав невидимий шмат пирога.

Дарма що дощ заливає селище вже третій день, земля швидко вбирає вологу.

І кожному хочеться, щоб Метелиця таки здужав татарина в поєдинку.

Ось вони й зустрілися, ніби схрестилося дві блискавиці.