Складносурядне речення (ЗНО)

У руку взяв зерно важке і повне, і налилася силою рука.

Життя людське унікальне і, по суті, невичерпне.

Зрештою, навчання триває і після закінчення школи.

Зустрівшись тут несподівано, хлопці зніяковіли і, привітавшись, зайшли до хати разом.

Сушилося сіно в покосах - світ сіном, здавалось, пропах.

Не сплять лиш цвіркурни й фонтан, та кліпа очима-зорями небо.

Скоро хмари з'єднаються в степу широкого межиріччя, і тоді над землею прошумить довгождана літня злива.

На небі з хмар творилися темні хащі лісів, і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

І жмуриться вікнами наша хатина, і шепче задумливий сад.

Ще холодом закуто віти клена, й заметами занесено кущі.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Тікає ніч у нетрі таємничі і торжествує вранішня зоря.

На вокзалі кричать паровози і трамваї дзвенять за вікном.

Знову хмуриться осінь і туманиться даль.

Дуби гойдались і тремтіли клени вгорнувши небо в стомлені гілки.

Кругом висить морок та мла непросвітна буяє.

На наше щастя, перша гілка була не високо і Ксенія вхопилася за неї.

Злітає листя із дібров і материнка відцвітає.

Мимохіть піднімалися шапки на головах вгору і по-вовчому загорялись очі.

І уночі вже сад шумів і крізь гілля сміялись зорі.

Грім все гуркоче і руда хмара білим крилом обійма небо.

Микола направив струни, повів смичком і жалібна пісня розляглась по хаті.

Чи то йому доля не слугувала чи то його час ще не настав.

Ще не вдарив мороз а вже втомлений лист в'яне, жовкне.

Чи це буття принижує людину чи ми себе принижуєм самі?

Торкає вітер пальцем колосочки й вони дзвенять.

Вилив душу в пісні український народ і живе наш народ у співучому слові.

Ще один такий день і вода здійме ту кригу вгору.

Почалася у сонця безсонниця і подовшали раптом дні.

Внизу був луг і з нього вітер ніс такі розкішні пахощі.

Я правді глянула у вічі - і чорний колір білим став

Як добре жити закоханим і як тривожно в світі їм!

З очей спадає смута темно-сива, і синій блик у погляді бринить.

Знов зацвітуть лани широкі гарячим золотом пшениць і прийде в край наш мир і спокій у сяйві зір і дзвоні птиць.

Люди мимоволі розхлюпували воду і вона одразу ж замерзала на їх одежі.

Ще мить і сад загубить пишну вроду.

Розпались хмари на міліграми, і всох колодязь каламаря.

Грає листя на веснянім сонці, а в душі - печаль, як небеса.

Довго громи гуркотіли і блискавка в хмарах вилась.

Осіннє сонце блиснуло на мить і тільки срібна паморозь димить.

А може, й зараз твориться бурштин і про це ще людям не відомо?

А у мене хліб м'який холоне і любисток в'яне од досад.

Од акордів ясних наче даль розцвіта і всміхається небо безкарає.

Дні тепер стояли у шелестах золота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів.

Чудовий такий був вечір, що сама веснянка на думку наверталась.

На зорі задививсь хлопчина, але своєї не знайшов.

Великі хмари холодом нагусли, червоне листя падає в гаю.

Весняними вечорами голублять серце і душу людини ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави.

Місяць підіймається вище і краплі, зриваючись з дерев, мерехтять самоцвітами.

Сьогодні світ руками я обняв - і навзаєм зі мною світ обнявся.

І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі.

І все на світі треба пережити і кожен фініш - це, по суті, старт.

Жде спрагла земля плодотворної зливи і вітер над нею гуляє бурхливий.

Позаростали подорожником та лопухом стежки-доріжки і в забутій канаві біля просіки привільне розкинула зелену плахту жалка кропива.

Прилинув вітер і втісній хатині він про весняну волю заспівав.

Із братом тихо у човні сидиш і раптом розсуває щось комиш.

Ранками стала сивіти земля і поля бралися легкою памороззю.

Вічна ніч стояла і чорнів туман.

Повітря тремтить від спеки і всрібнім мареві танцюють далекі тополі.

Грає сонце в горщиках і весело виблискують гори гончарського добра.

У кожного чоло життя і жаль порили і в оці кожного горить любові жар.

За ніч розкрились кленів парасолі, мов золоті Софії куполи.

А кожен з нас і плаче, і сміється в обіймах днів.

Облітає долу листячко строкате, оголилось клена зранене плече.

Кам'янець-Подільський - місто, що зберегло дух середньовіччя.

За тихим степом тліють вечори і сивим пилом криється дорога.

а потім небеса потемніли.

якого так довго чекали діти.

і запрошував дітвору надвір.

засипаючи все довкола.

До кого я пригорнуся і хто приголубить?

Може, так закінчується казка або починається роман.

Квітці пахне літа теплий деньі я спиняюсь у задумі.

У неї тоді блищали очі й червоніли щоки.

У полі спить зоря під колоском і сонно слуха думу колоскову.

Із саду спілі пахнуть абрикоси і хата хлібом дихає гарячим.

Сива пелена заслала поле й ця пелена схожа на м'якенький, розсіяний у повітрі попіл.

Ані шелесту не було чути ані колихання не було помітно.

Сулима подав знак і війська приготувалися до штурму.

Посріблені ліси окуталися тінню а небосхил горить і віти золотить.