Складносурядне речення. Узагальнення

і все ясніше та голосніше чулися їхні голоси та сміх.

що був розташований недалеко від лісу.

й привітно почали махати руками хлопцям.

а не до старого розлогого вишневого саду.

а легенькі хвилі ледве торкалися його могутнього стовбура.

й своєю могутньою кроною затіняв частину берега.

яка протікала вузенькою смужкою серед села.

не скинувши ще сухого торішнього листу.

Безсумнівно, вона казала правду.

Доводиться не списом, а пером боротися…

Шумить діброва на горі, та тільки жалю мені завдає.

Я з ними постійно листуюсь, та все-таки серце моє до них не лежить.

Карі Марусині очі ніби дратували нерви, не сходили з думки, проганяли сон із його очей.

По обіді найняли здорового дуба й два човни, бо компанія була чимала, і зараз по обіді попливли вгору Дніпром до Вишгорода.

Ломицький заплющив очі і силкувався заснути, а сон його не брав.

Надивившись на чудовий вечірній вигляд, ми зійшли з гори на самий берег і посідали під кручею на широкому поромі, що стояв у березі.

Сонечко зайшло і надворі почало вже темніти.

Виспіває горе й виплаче і на серці стане легше й веселіше.

Повівав легкий вітерець і комарів майже не було.

Лиш росою по нім буде плакати жито і пливтимуть над ним непомітно віки.

Довго тужить сумна бандура про діла у старій сивині і якусь невідому зажуру навіває та пісня мені.

Співають птахи над степом і квіти чарують ніжним ароматом.

Пекучі вітри й сонце випалюють влітку все навкруги і на жовтих пагорбах шумлять гіркий полин та колюче будячиння.

На галявині зеленіє перший ряст і цвітуть про­ліски та сон-трава.

Тут запеклася кров мого народу і одридали волю кобзарі.

Тепер знову ми над морем і наші очі бродять по синій пустелі.

Безгомінням цвіте її очей блакить і в садах під вітром синім багряний плащ її шумить.

Під вербами сиділи молодиці та вештались діти.

П’янить ромашкою трава і він приліг спочити та сказати слово.

Уже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

Навесні тане сніг і починає прокидатися земля після зимового сну.

На її зосередженому обличчі заколивався світ і виразно пройшли тіні страждання.

Десь кличе щастя дальній спів дівочий і у ставку відбився молодик.

Дай людині владу і вона себе покаже.

І вже бреде сліпий кобзар і Гонта кличе на пожар Кавказькі гори в млу повиті.

Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани але до скону їй служив без зради й без омани.

Сміливі кують душу без вагання і з часом їм підкорюється світ.

У дворі під старою сосною горіло багаття і варилась у старовинному чумацькому казанку вечеря.

За лісом дим підвівся по спіралі і ти ображена застигла у вікні.

Був осінній хмарний вечір а скупі Квасюки шкодували рано світити.

Вдарю я по хвилі золотим веслом й зашумлять похилі верби над піском.

А пройдуть весни і гаряче літо похилить кленів ковану красу.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Торкає вітер пальцем колосочки й вони дзвенять.

Почую мелодію вічну, єдину і в горлі клубок залоскоче.

Хвилина ще і мрії всі здійсняться.

Пропало літо й осінь одсмутніла в дощах солоних.

Вивчай і шлях розвесниться до мови української.