Складносурядне речення. Розділові знаки. Поглиблене вивчення.

з єднальними та розділовими сполучниками, складними сполучниками;

з протиставними, єднальними та приєднувальними сполучниками;

сполучникові, безсполучникові, з різними видами зв’язку;

єднальні, розділові та протиставні.

та, і, й, ні … ні, ані … ані;

і, й, та, чи, то, ні … ні;

ні … ні, але, не тільки, а, й, та;

і, та, або, то … то, хоч.

У складносурядному реченні одна частина головна, а друга — підрядна.

Розрізняють три види складносурядних речень: зі сполучниками єднальними, протиставними та розділовими.

Складні речення поділяються на сполучникові і безсполучникові.

Складне речення має дві або більше граматичні основи.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім.

Пісні, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях.

Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати. (

Там вогко, сіно пахне цвіллю.

Івана гукали од хати, але він того не слухав.

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці.

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину.

Проминаємо густі зарості – і очам відкривається рівний та широкий лан.

Я перо візьму і журавкою стану.

І шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Минулася буря – і сонце засяяло…

Стримує повітря, і тиша мліє, і ніде нікого.

Над землею кружляли заметілі й лютувала війна.

Крик у мені та аж на дні живе.

Навкруг рясні стоять сади, берези і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане.

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують.

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі.

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата.

Акація і береза були ще зелені, але ніжний клен уже ронив своє листя.

Десь над Тошанню у вербах шумів вітер, і глухо клекотіла вода.

Загриміло, і полегшено зітхнув степ, і радісніше стало навкруги.

Труднощі мучать, зате розуму учать.

Заплакав ліс осінніми дощами, і стиснув груди, мов лещата, біль.

А десь біжать залізні коні, і пахне холодом трава.

І знову джміль розмружить квітку, і літо гратиме в лото.

Туман уже піднявся – і небо стало сірим.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло

На небі з хмар творилися темні хащі лісів і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

Тільки синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири.