Складносурядне речення. Розділові знаки між частинами складносурядного речення

Ти спершу стоїш на подвір'ї серед срібного дощового мерехтіння, далі виходиш на шлях, простуєш із задертою головою, потім опиняєшся на вигоні, підставляєш дощинкам обличчя, руки, плечі.

Відходили все далі й далі зрадливі вітряні дні, і вже з другого ранку вони їхали царством весни.

В особливо небезпечних місцях старий обїодив збоку, весь час не спускав з ока слідів, перемацував очима кожний непевний закуток, купи вітролому, каміння.

Він був бруднувато-сірим, попелястим ітільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків.

Ось видніє стіжок сіна, залишений лісником для диких тварин, біля стіжка розсипано галуззя.

На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека - клекіт захлинувся в урочистій задумі.

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки , під низом - горобці.

Думав, зірка мала спалахне в іншому місці, проте ні, не спалахнула.

Боляче буває дивитися, як падає зірка.

Буває - тужу за тобою, як тужать квіти по весні.

Впали густі сніги, і метелило мало не щодня.

Тут срібно жебонить синя-синя долинкова вода, я нахиляюсь до неї, п'ю її спів і прислухаюсь до шелесту отави.

Упродовж усієї геологічної історії земна кора то опускалася, то піднімалася.

До вечора іде, холонучи, теплінь і тулиться до каменя щокою.

У тому принадність слова, що воно має силу грому й ніжність шовкових трав.

Оркестр дощу над Моршином замовк, і ноти листям сохнуть на березі.

Цінує розум вигуки прогресу, душа скарби прадавні стереже.

… і води – цих першооснов життя.

… яке яскраво світить високо в небі.

і принесла із собою тепло.

… як квітка без води.

… а людина – без щастя.

Зеленіють жита і любов одцвіта.

Чи то вечір погасає чи то ранок світає?

Вечоріло і небо затягло хмарами.

Я знаю тут усіх і знають всі мене.

Вже вийшов місяць і сова гукала і тепла скирта уві сні зітхала.

На прибережнім сухопутті звиваються посірілі в'юни й вигинаються носаті щупаки.

Притулились журавлі до білокорої берези та й курличуть щось тихо-тихо.

О котрій годині починається гра та хто братиме в ній участь?

Шумлять дощі по листю золотому і я на щось надіюся іще.

Де-не-де біля вирв синіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

А вже мене ліси ті виглядають і я вже виглядаю ті ліси.

Веселая воля на неї дихнула і пташка у поле стрілою майнула.

Чи то так сонечко сіяло чи то мені чогось було.

Шопена вальс! Ну хто не грав його і хто не слухав.

Тут співають пісню подолянки і веселка воду п'є з ріки.