Складносурядне речення

Віє вітер на долину, колише билину.

Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро, унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.

З ледарем поведешся – горя наберешся.

Кинь ячмінь в болото – вбере тебе в золото.

У густих верболозах поміж плакучих верб вдень і вночі не втихають закохані соловейки.

Чарка горілки – лиха ківш.

З добрим поживеш – добро переймеш, із лихим зійдешся – того й наберешся.

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима частка самого мене.

Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

Мабуть, так ми і вчинимо і це буде дуже правильно.

Вечірня зоря встає над містом і я не помітно засинаю.

Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх.

Сергій знає, що йому робити і як поводитися будь-де.

Дядько Миколай весело зареготався, а мені ж було не до сміху.

Осінні дощі капають теплими краплями, та ніхто цього не відчуває.

То сонце пече нестерпно, то дощ із драного неба ллє несамовито.

Або розумне людям казати, або закрити рота і зовсім мовчати.

Надумалась я, та ніби мені й роботи тепер стало набагато менше.

Слово – срібло, а мовчання – золото.

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведімо голови.

Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мужньо переносила найважчі випробування.

Культурна людина та, яка залишається культурною.

У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі.

Т. Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.

Прислівник звик, незмінюваний в мові, ознаки різні виражать при слові.

Відомо, що мова кожного народу – явище давнє.

Сонце, те невипуще джерело життя, огріває своїм блискучим промінням усю землю.

Скоро уся долина і гори блищать вогнями, і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.

Зумійте бути вольними – і будете вольні.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски і сон-трава.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

Слово – полова, але огонь в одежі слова – безсмерна чудотворна фея.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

і виполошено перепелині гнізда.

так що буде що їсти вівцям.

і зібрано останні колоски.

і літо буйне в береги ввійшло.

як на межі, на оболоні.

Так по зимі приходять весни і по грозі сіяє синь.

Потоки дзюрчать швидко й поважно над їхніми берегами не цвітуть уже квіти.

Усе що походить від бджіл корисне для людини.

Сонце кинуло на картину декілька променів і ті забігали по палітрі.

Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину яблуко

Я не знаю, чи мене вірно любиш, чи з мене сиієшся.