Складносурядне речення

Пригадалось малярство, мрії, і з нутра стала підійматись якась могуча, міцна сила.

Перед ним відслонилося море, і було воно фосфорично осяяне, мерехке, повне німого руху й трепету.

Вже одних колядників забрали війни, других — сира земля, а треті стали дідами.

Було, під вечір душимо квасолю, а Гриць іде городами до нас.

Одна

Дві

Три

Чотири

Ніхто з панами не заводить бійки і навіть слів дошкульних не вжива.

Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати.

Чіпка підвівсь, встав, випрямився, не спускав з її очей.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Простим з однорідними присудками

Складносурядним

Складнопідрядним

Складним безсполучниковим

Сонце вже сховалося, зі сходу наповзають тихі сутінки, рівно куриться димок на погоду.

Ніхто з присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування мало очистити всіх і обʼєднати.

Загадка - це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний народною фантазією з весною.

Тато підходить до скрині і виймає звідти приплюснуту, схожу на пів коржа шапочку.

Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.

І звечора повітря наче стискувалось од холоду, а гуси ховали червоні дзьоби під крила.

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіве сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії.

Відлига була чомусь закинута за спину, і сніг помалу забілював боброву шапку козака.

А пісок дедалі сипучіший, і мотоцикл з льоту раз у раз лунає в нього.

Ви побачите сонячно розтрушений на снігу ліз новий цвіт, а під снігом почуєте зненацька якийсь схлип.

А за вікном то хмарилось, то зрідка зблискував промінь неяскравого сонця.

Традиційної охайності української садиби ми ще не втратили, та ця хатина прямо-таки випромінювала дбайливість господаря чи господарів.

Пісні у неї - то велика туга, а серце в неї горде і трудне.

Огонь пішов по жилах хлопця, і він ясно дочув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника.

А я ішла, не бачила дороги, і сміх стримав у спині, наче ніж.

Вбрання у беріз начебто не з окремих листочків виткане, а селера не з шарудливих монеток, і ця не войовнича жіноча кольчуга постійно в русі, постійно в шелесті, постійно в живій сумовитій музиці.

Цвіте спориш, і заростає стежка.

Сани круто завернули ліворуч, і за мить завирував навколо козаків бучний і галасливий Китайгород.

Працюючи величезним міхом, Коваль розжарив до червоного залізну штабу, і іскри знов полетіли з-під його молота.

Беру до рук перо і лист паперу, збираю слів потрібних вінегрет, і вже готовий мій натхненний лет в далеку поетичну стратосферу.

Коні пірнули в камʼяний холод брами і вершники опинилися у вузькому лабіринті кривавих завулків та вулиць.

Ви не було в городі людей, чи вже так безпечно вони почувалися, заховані в найдальші глибини зеленого дивосвіту?

І день догорів і сонце пірнуло у море.

Як довго ждали ми своєї волі слова і ось воно співа, бринить.

Сонно зітхав утомлений за день вітрисько, і з-за стовпів на шляху сходив круглісінький червоний місяць.

У сизому небі холодною квіткою цвіло сонце, й прохолодні пелюстки його променів лежали на Марійчиних щоках.

А над нами гуде дзвін, і вище нього летять лелеки.

Усі притихли, зʼюрмилися біля вікон, і зеленкуватими й синіми снігами покотилися, задзвеніли молоді голоси.

Або дома не бути, або волю здобути.

Руки її то перебирали зовсім новий одяг, недавно пошитий чи куплений.

То іволга у пісні їх дзвенить, то хлопчик, друзів кличучи, свистить, то соловейко розсипає трелі, то колесо намазане скрипить.

А за вікном то хмарилось, то зрідка зблискував промінь неяскравого сонця.