Складносурядне речення

За селом шелестіли хліба і пахло полином

Там на кладці дівчата прали сорочки й час від часу весело перегукувались

Чад і сморід стояв над світом

Дунув вітер понад ставом і сліду не стало

Билося серце і гріла кров од передчуття чогось в житті радісного, могучого.

Слово «мама» росте разом із нами тихо, і тихо ростуть дерева.

Батьківська хата завжди згадується, сниться, а тепло спогадів не забувається і гріє.

Може, квіти зійдуть — і настане ще й для мене весела весна.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

То сонечко пече то вітер його пхає.

Вдалині поле ніби вогнем горить та річка виблискує на сонці.

Висипала на подвір'я дітвора та збудила тишу голосним криком і дзвінким сміхом.

Ліс одягався тоді в жовте й червоне листя та сонце обертало його у золотий вогонь.

Курява стелилась по гладкому як дзеркало ставку і купалась у хвилях рожевого світла.

Прийми, Боже, молитву своїх дітей, а ми проситимемо за Україну, за рідну матір і молитва наша праведна, як і любов.

Дмухнув вітер понад ставом, і сліду не стало.

Зумійте бути вольними - і будете вольні.

Вітру на морі не було проте клекотав сильний прибій.

Стримує повітря, і тиша мліє, і ніде нікого

Над землею кружляли заметілі й лютувала війна.

Навкруг рясні стоять сади, берези і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане

Крик у мені та аж на дні живе.

Летить кипить й іскриться синь осіннього падолисту

Склубочилися хмари угорі й на гілках голодні снігурі.

До болю й до життя я знову звикну вертаючись з далекої подорожі

Говорили про хмари й тепло і про ранню весну несподівану

Море велике, та вода не годиться

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї

Минулася буря – і сонце засіяло

Хутенько казка мовиться, та не так-то хутко діло робиться

Ці святі простори вічні вічний тут народ живе.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими!

Квітyє сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

і води, цих першооснов життя.

як квітка без води.

а людина - без щастя.

тому що усе живе загине.