Складносурядне речення

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Мова українська сповнена поетичної грації і тому досить важка для перекладу.

Може, квіти зійдуть і настане ще й для мене весела весна.

Тема матері завжди була є і вічно залишатиметься актуальною як у народних піснях так і в професійній творчості.

Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк.

І знов земля кипить у боротьбі, і знову я належу не собі.

Хай сміється всім блакить, і звитязький спів дзвенить!

І видзвонює жайвір у полі, і цвіте зачарований світ.

Туман уже піднявся - і небо стало сірим.

Тепло було, й вишні цвіли рясно.

Осінь сумна, та весело жити.

Уже поснули старші - і дітей заколихав піснями соловей.

Сонце, цілий день закрите хмарами, надвечір вибилося зі своєї неволі, і все навкруги засяяло червоним світлом.

За селом шелестіли хліба та пахло полином.

Усюди добре, та вдома найкраще.

Кричать сови, та спить діброва.

Льон у душі зацвітає, та жайворонка пісня ніжно звучить.

Чи блищить ріка глибока, чи шумить під вітром сад, чи рум'янить вітер щоки в молодесеньких дівчат?

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

То вітер ледве торкне дерева, то запанує глибока літня тиша.

1

2

3

4

В орача руки чорні, та хліб білий.

Уже давно настала ніч над землею і зорі виблиснули з темного неба.

Так по зимі приходять весни і по грозі сіяє синь.

На хуторі вмирає день і пахне перестигла бронза пшениць.