Складносурядне речення

Стара похилена черемха заздро поглядала на молоду вишню.

Сонце обливало землю рожевим світлом і ніжно цілувало її своїми іскорками.

Шумить і хвилюється Київ, і сонце сміється з висот.

Шумить, хвилюється і гуде велике місто звуками, притаманними тільки йому.

Дерева в саду хитає вітер, і жовтий лист летить до ніг мені.

На світі вже давно ведеться, що вищий перед нижчим гнеться.

Вранці важко було відчинити двері, бо за ніч навалило снігу.

Одчинилися двері, і в чорний морок сіней вскочив одразу дитячий рев.

Пливе у сірі безвісті нудьга, і стиха хлипає сум.

Стрибає, наче дурне теля, і скоса наводить червоне око.

Дощ пройшов - і Київ зеленіє.

Від Батьківщини - клич, і звага, і рання сила, й доля пізня.

Між землею і небом лунала якась могутня і воднораз на диво спокійна мелодія.

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече.

Цілий божий день бродили дівчата по полях та луках, збирали сокирки, васильки, рожу, волошки, петрові батоги й на обніжках наривали пахучого чебрецю.

але, а, проте, однак.

і, й, та.

ні…ні, також, і, й.

або, чи, чи…чи, не то…не то.

То через нього твої передні лапи мусять хапати повітря, то він душить за горло і вганяє назад у нього твою вогняну злість.

Людей їдять пранці , нужда , горілка, а вони в темноті жеруть один одного.

Важким холодним сном за хатою спала земля, а високо над нею тріпались зорі.

Андрія штовхнули , і він впав на коліна перед Максимом.

Море велике, та вода не годиться.

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї.

Минулася буря – і сонце засіяло.

Хутенько казка мовиться, та не так-то хутко діло робиться.

Різьбярську школу тринадцятирічний Мікеланджело розпочав у майстерні відомого живописця Доменіко Гірландайо, та подальше його навчання проходило при дворі правителя Флоренції Лоренцо Медічі.

Славилися на київських землях гончарі, та постійно вдосконалювалися такі найдавніші ремесла, як чоботарство, шевство, кравецтво.

Сонце світить та не гріє.

Погода до вечора зіпсувалася, та студенти-фотографи пішли до озера.

Було тихо і лише вітер шепотів

Дмухнув вітер понад ставом і сліду не стало.

Десь спереду гукнув паровоз і почулася пісня.

Ще мить тому він був погноблений а тепер йому виділись безмежні перспективи.

Ще над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій (Л. Костенко).

Хвилина і табун мов буря понесла (М. Рильський).

Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі (М. Коцюбинський).

Ранок стрічав їх холодним дощем і плакав десь вітер в саду за кущем (О. Олесь).