Складносурядне речення

Перші Нобелівські премії були присуджені 1901 року, і незабаром вони стали у всіх категоріях найпрестижнішими у світі.

То мати гукає, то мати шепоче, мене виряджаючи в дальню дорогу.

Він мовчав, але вся його воля пінила на цей напружений і мовчазний опір смерті.

Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк.

Минули десятки літ, а малюнки та фарби і досі збереглися.

Людські таємниці не мають і не можуть належати іншим.

Земля здавалося ще чорніша, і мимоволі прокинулася туга.

Надворі зривалась метелиця, і душа лісу стогнала, наче людина.

і зігріває все навколо.

освітивши і поле, і ліс.

воно пускає навколо пустотливі іскорки.

а земля втішається його теплом.

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

Несподіваний ривок і ми відриваємося від землі.

Пекуче сонце кинуло промінь на галявину і враз запалали золоті кошики.

Річка широка та глибока а вода синя та чиста і котиться вона, виблискуючи та шумуючи.

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на пів світу.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими.

Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

Від ставу дівчатко біжить до межі і стоїть на порозі усміхнена мати.

У високості тремтів срібний птах і симфонія сонця дзвеніла!

Яблуко додолу струсять віти і воно вже в кроні не засяє.

Сіяє у росах сріблясте проміння і сіється листя в гулке безгоміння.

Плід лежить, красуючись між травою і несила очей від нього відвести.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

На чужині і дерево не так росте і звір не так себе почуває.

Бряжчать мені невільницькі кайдани, а я шукаю сховані ключі.

Світло сліпить, та не грає веселе проміння.

Темна ще ніч, та вже хутко минеться вона.

А завтра знов сонце загляне в віконце і збуджене серце моє заспіва.

Рубленими причілковими стінами хати тулились одна до одної, а в них тамували подихи люди та переведена із сараїв в тепло від морозів худоба.

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

Море десь уже близько, але його не видно із-за кучугур.

Ой, бабусю, я знов пригортаючись до нашого колоса, чуєш, діду, я знову романтик на білім коні.

Повітря склом виблискує ламким і тиша ніжно дзвонить над гаями.

Була метелиця і тиша залягла.

Прийшов поет і задзвенів рядок.

Сьогодні світ руками я обняв і навзаєм зі мною світ обнявся.

сади,ліси,поля.

і рання мла стелилась по землі.

схилившись ніжно до землі.

утішаючись осіннім теплом.

В тихій задумі стояли діброви а в них весільним одягом пишались черешні.

Хвойні дерева певна річ збагачують повітря киснем і майте на увазі знищують небезпечні хвороби.

Ще одна-єдина мить і дальній поїзд прошумить.

Час ішов дуже поволі і якась година здалася матері за цілу вічність.

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.

Ще стояли сонячні дні, та роси довго не висихали.

Дніпро ще не зовсім звільнився від криги, та навігація вже почалася.

Повітря тремтить від спеки, та в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

На козауьких суднах залунала пісня і забриніла бандура.

Тієї ночі рано прокинувся ліс і недовго дрімали дуби.

Зненацька рипнули двері і на ґанок хтось вийшов.

Настає вечір і лізе на небо червоний місяць.

Тут трава буйніша і верба дуже пишно росте.

А десь біжать залізні коні і пахне холодом трава.

Тільки іноді шелесне берізка або прошумить старий дуб.

По небу пливуть хмарки і в їхньому русі відчувається весна.

Зжаті стебла господиня клала навхрест і вони лежали до закінчення жнив.

Рясніє дощ і падає лункіше м'яких краплин розмірене буття.

Мінялися нещодавні обриси і все стало майже рухомим.

У полях диміла місячна курява і бриніли жита й пшениці.

Сніг падав щоразу більший і холодний вітер проникав через одежу до самого тіла.

Візник смикає за віжки і коні зриваються з місця несуться далеко за небокрай.

Зібралася до кошового січова старшина і тут розповів Тарас про свої пригоди.

Ще над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом свіжий деревій.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Ідутьзі мною чесні люди і хліб росте без гіркоти.

Ударив грім і зразу шкереберть пішло життя.

Дороги розмиті і чується крик журавлиний.

Шумить і хвилюється Київ і сонце сміється з висот.

Верби сплакували листям і золоті сльози гнало за водою.

Шепче задумливий сад і жмуриться вікнами наша хатина.

Орач торкнеться до чепіг руками і нива дзвонить темним сріблом скиб.

Веселий вересень повісив ліхтарі, і сонце гойдається на списі злотистім.

Не тільки жайворонки нас вітали, а й гречки рожевим гомоном співали.

Де-не-де синіє безводний полин, або кущиться пахучий чебрець.

Люблю весну, тахто її не любить на цій чудесній, радісній землі.

Усе зраділо, стрічаючи день, і день, розцвітаючи, зрадів ясний, теплий, погожий.

Усе зраділо стрічаючи день, і день, розцвітаючи, зрадів, ясний, теплий, погожий.

Усе зраділо, стрічаючи день; і день, розцвітаючи, зрадів - ясний, теплий, погожий.

Усе зраділо, стрічаючи день; і день розцвітаючи зрадів ясний, теплий, погожий.

Весна процвіте і наново криниця простеле барвінком круті береги
(Л. Первомайський).

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття (М. Бажан).

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив (М. Луків).

Грім одгримів і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і сирої землі
(М. Рильський).

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду (М. Рильський).