Складносурядне речення

Хто своє носить, той чужого не просить.

Дорога прослалася на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому булому схилу.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз 'єднує їх.

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та поїдем доганяти літа молодії.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та декілька глиць упало на сніг.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилося до землі.

Була я щаслива, та терном заросла моя дорога.

Одна хвилина темного горя й умить усміхнулося направо усміхнулося наліво й золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба.

Ще хвилина - друга й гарячі коні порівняються з маврійським дубом.

Багряне сонце сутінню лісною у просві хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

Раптом заблискотів вогнями правий берег і стало видно скіфські могили над Дніпром і лівобережні піски.

проте клекотав сильний прибій.

як і очікуваного декілька днів сонця.

хоча за прогнозом й обіцяли.

коли ми повернулися з екскурсії.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

і накладало ніжні сліди на берег.

і ніби пірнало в безкрає море.

а в грудях калатає.

а не темні думки.

і піснею сповіщають про весну.

і заливаються, і мріють.

і різко тараном падали вниз.

та вимальовували в ньому арфу.

коли вибігав у двір старий кіт.

і розбивали небо блискавки

На сизих луках скошено траву і і літо буйне в береги ввійшло.

Туту кажуть уночі горять вогні чи світяться корчі зотлілі.

Удосвіта знов загули сосни і закричали півні на горищах.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в'ються.

Уночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули долини і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Минуло чимало років і крила поважчали.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже крута і непокірна, ти випросталася на волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна ти випросталася на волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки та вже ,крута і непокірна, ти випросталася на волі.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася на волі.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Шаблю вибито з рук але із серця не вибито дух волі й жадання краси.

Дерево стояло ще голе однак на вітах вже починалося пташине життя.

Кам 'яні баби стояли на курганах і сліпо дивилися у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукакючи поживи.