Складносурядне речення 1 варінт

Надворі завивала метелиця, мокрий сніг налипав на шибки.

Пройшла гроза і не була озонною.

У житті найперше – це притомність духу, тоді і вихід знайдеться з нещасть.

Сонце сідало, і річка внизу чи то поглибшала, чи то погрізнішала.

Я всім чужа, і всі мені чужі.

Чи то настане темна нічка, чи то веселий день шумить.

Загриміло, і полегшено зітхнув степ, і радісніше стало навкруги.

Засміюся при всіх, а заплачу одна.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Весна багата на квітки, а осінь – на сніпки.

Веселий був, а я була сумною.

Я одводжу очі, а ти у вічі дивишся мені.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю.

Чи може він щось має проти мене чи може він ненавидить мене?

Людина створила культуру а культура людину.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу.

Слова підлітають над гривою казки, і серце підказує правду уму.

І там ніхто мене вже не дістане, і срібен дощик йти не перестане.

Пісень немає – і мене нема.

Чому із чистих уст не ллється сміх дзвінкий, а вилітає вдих важкий і невеселий?

І жмуриться вікнами наша хата, і шепче задумливий сад.

Ліс кінчився, і перед нами розгорнулася гірська панорама.

Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть.

Ніхто й ніколи не бачив її такою лагідною і покірною, причому всі дивувалися тій зміні.

То шумів зелений лист, то у вінку мінився злотом ряст весняний.

Не тільки злива лила в ту ніч, а й блискавка шмагала потріскані від спеки поля.

Я стою одиноко, але в примерзлих суцвіттях передчуваю свої перші яблука.

Тільки вчора було ще влітку, а сьогодні вже – восени.

Не тільки вчитель дбає про школу, але й громадськість не стоїть осторонь.

Ще жінка мужу падає на груди, і діти тягнуть руки до стремен.

Піднялися крила сонних вітряків, і черешню білу вітер розбудив.

Чи то праця задавила молодую силу, чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила.

Життя коротке, а слава вічна.

Кличе велике життя, і треба знову кидатись у його вир.

Ластівка день починає, а соловейко його кінчає.

Зрідка пробіжить тут заєць, або спиниться на кручі вовк.

Часом на цій вересневій сині вилитими дзвіночками колихалися грона жолудів, або виділявся обрис пташини.

Плекайте мову, і бережіть культуру народу.

Цвіте шпориш, і заростає стежка.

На різні голоси відповідали криниці і кожна розказувала щось про себе.

І як літали стріли половецькі і клекотіли степові орли.

Товчи правду в калюжі а вона все чиста буде.

Або не сокіл я або спалила мені неволя крила.

Бо хто тебе ніжно на грудях не грів і хто за тобою орлом не летів?

Часом качка по повітрі дзвенить, чи кажан проти місяця грає.

Крикнули вниз – і глухо обізвалася криниця.

Або вільний вітер пронесеться, або мороз ударить.