Складнопідрядні речення з підрядними причини, мети, умови

Десь із туману, з прозорої хмари дивиться давня Вкраїна.

І дихає ягня на пальчики рожеві, і крихітний Ісус всміхається уві сні.

Діалект, а ми його надишем міццю духу і огнем любови…

Я ридаю, як згадаю діла незабуті дідів наших.

Землю, що крила дала мені, довічно буду любить.

Іронія-блискавка ума, котра освітить всі глибини смислу.

Як будеш так розношувати душу, вона, гляди із совісті спаде.

Хай буде так, як я тобі велю.

Поезії Кобзаря народжені, щоб не вмирати ніколи.

Важливо, щоб зерно було добірне й живе.

Не може бути, щоб його — ніде.

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити.

міри і ступеня

часу

мети

умови

Іван сидів і вдивлявся в огонь, щоб чим-небудь скоротити чекання.

Якщо не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

А коли дим заметався над вогнем, заметалися тіні кострубатих смерек і залюднили полянку.

Оскільки рослина цвіте в другій половині весни, то в народі її поетично називають ключиками від літа.

Уже хащі машин були позаду, коли Ліна зненацька вгледіла капітана Дорошенка.

Це вперше, Грицю, це уперше, Грицю, що я тебе в похід не проведу.

За дуже гарне цвітіння великими суцвіттями з жовтою серединою та вінком білих язичкових квіток, які в цілому схожі на увінчані голови дівчат, рослину називають дівичник, дівочник, білиця, королівка, невісточка.

А ті все не вертались, що засвіт встали в похід з полуночі.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

Якби мені ти стала за дружину, яка б то радість увійшла в мій дім!

Здавалося дивним, як могла злізти звідси Марічка.

Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду.

Хвойні не скидають свого вбрання на зиму тому, що їхні листочки хвоїнки випаровують дуже мало води.

Сіроманець добре знав, чим йому ці сніги пахнуть.

Кузьма Осадчий, працюючи, весь час дослухався до того, що робилося внизу.

У цій любові щось було священне, таке, чого не можна осквернить.

В музиці бджолиній уже немає сонячної сили, що дзвеніла раніше.

Забула ти той чар розмови, що наші розпалив зіниці.

Здавалось, що пісня не просто народжується з їхніх грудей, а йде разом з матір’ю та бабою Килиною в одному гурті.

Нехай тебе розсудить Праурима, богиня світла, що в лісах Литви вогонь пильнує вічний, невгасимий.

Який же це тобі розумник сказав, що саме в ці кущі зайде Сіроманець?

Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину.

Й на мить здалося Тарасові, що він крокує розливом білого цвіту.