Складнопідрядні речення з підрядними означальними і з’ясувальними

насувався лячний присмерк.

так що все птаство затихло.

однак на ґанку ще точилася розмова.

неначе занурюючи все в темряву.

якось журливо ставало на душі.

Де в світі є мова така чарівлива, щоб справжнєє щастя могла розказать? (Леся Українка).

А я стою у білому плащі під чорним деревом, на котрім птиці сниться весна (І. Світличний).

Я виростав серед пісень, що їх співала тихо мати (І. Світличний).

Де б хор не виступав, скрізь його радо вітали.

Що розказував нам батько, не забути нам до скону.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила?

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Послухайте, як дихає земля.

Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу.

Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього.

Пташки, що влітку так співали, у вирій вже повідлітали.

Сумно і смутно людині, коли висихає її уява.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Крик табуна диких гусей, що сунув стороною, відгукувався в якомусь далекому озері.

Є такі гірські вершини, що сягають аж до гір.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина.

Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була.

Хто не належить вітчизні своїй, той не належить і людству.

Нікчемна та пташка, що власне кубельце нівечить.

Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все.

Маючи друзів, уважай, що ти володієш скарбом.

Ті пісні любі, що несуть радість межи люди.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Вирушаючи в дорогу ми навіть не здогадувалися де нас застане дощ.

щоб пісня линула з вікон.

незважаючи на гамір та неспокій.

як любить сонце посивілий дід.

де зростають діти.

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

так що всі намагалися йти тихіше.

все, що їхало й йшло до нашого села.

вікно, яке блимало світлом каганця.