Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

В таку добу під горою, біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає.

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на синьку, густо розведену в воді.

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвильки і сріблом блищали на сонці.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

Де праця, там і пісня.

Найбільш суворим і об’єктивним суддею, чий вирок вирішує долю будь –якої теорії, є всесильний час.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

Де мало слів, там більше правди.

Що вище піднімались, то ставало холодніше.

А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Зібралися діти на тому ж високому березі над Дніпром – звідки видно і димарі і цегельні, і місто, і пристань.

Зібралися діти, на тому ж високому березі над Дніпром – звідки видно і димарі, і цегельні, і місто, і пристань.

Зібралися діти, на тому ж високому березі над Дніпром звідки видно і димарі, і цегельні, і місто, і пристань.

Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Я вірю в те, що вернеться тепло.

Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком

співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

Перед глазами поставав образ сина, коли він був ще зовсім маленьким;

Перед очима поставав образ сина, когда він був ще зовсім маленьким;

Перед очима постав образ сина, коли він був ще зовсім маленьким.

Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Закінчували свій трудовий день з тим, щоб завтра новий день продовжувати з новим завзяттям.

А сонечко встане, як перше вставало.

Як дбаєш, так і маєш.

Скільки не дивись на море, воно ніколи не набридне.

Чим далі заглиблювалися вони в гори, тим тихішим ставав відгомін бою.

Це було, як співав соловей над рікою.

Хоч місяць цей і зветься листопадом, але дерева вже простягни вгору, до сизого неба оголені віти

Якби всі легенди зібрати морські, якби їх в томи записати, то був би літопис на вічні віки.

Я люблю тишину, коли море спокійно так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин.

За гречками, в долині, де ніжним плетивом ткався сивий туман, – показалось село.

Часом можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських.

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

Коли поспіє виноград – додолу гнуться ніжні віти.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси зупинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Не плюй у криницю, бо з неї ще будеш пити водицю.

Туман низинний пливе кошлатий, щоб на озимих заночувати.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.

Між двома вікнами, що дивилися великими шибками на вулицю, біліла береза.

Я вірю в силу доброти, що на торжку не продається, що кривди розбива пласти, красою тулиться до серця.

Був це хлопець жвавий, за що й прозивався в школі непосидою, розбитнем.

Коли до тебе прилечу, засяє в сонці все навкруг, як після теплого дощу в росі важкий зелений луг.

Він почував у собі якусь силу, що поривала його до діла, до громадських справ.

Якби не зима, то й літо було б довше.