Складнопідрядні речення (означальні, з'ясувальні, способу дії і ступеня, порівняльні)

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Уже сонце хилилося до заходу, як у степу показалася велика чорна плахта.

Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав, як десь дівчата дзвонами привертали парубочі серця.

Зібралася ціла флотилія, наче з якого великого переможного походу верталися.

Назбирали багато сухого бадилля, щоб було чим цілу ніч палити.

Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину по схилу прибережного узгір’я.

Якась дивовижна сила жила в цьому тридцятирічному чоловікові, що був чимось схожий на прометея.

Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні.

Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях – єдиний із можливих.

Якби ти знав, як много важить слово.

Він біг так, що аж піт проступав великими краплями.

Я хочу жити так, щоб квітка й колосок, з криниць ясних ковток були мені не в борг, а в нагороду.

Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

Нове почуття полонило його, давало ясність думкам, як сонце дає тепло багатійниві.

Щось так владно кликало мене туди, де гори ввечері палали .

Вона була наче сонце.

Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.

міри і ступеня;

способу дії;

порівняльну.

Як кожен з нас і планував.

Хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

Що аж земля навколо здригається.

Як нема чого їсти, то й святий збунтує.

Коли сонце заховалося за хмару.

Якого ой як чекали в таку посуху.

Що аж шибки затряслися в домі.

Так дівчині хотілося, щоб ніхто не побачив її.

Як хвилюється в шторм море.

Ніби в нашому ставку живе сом.

Ніби солов’їха в гаю щебетала.

Спершу гадала, що вчувся гуркіт мотору.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.