Складнопідрядне речення з обставинними місця й часу.

Коли злидні завели в кабалу, вибратися з неї, як і з ями, нелегко.

Коли церемонія вже закінчувалася, раптом прибула запорізька кіннота на чолі з кошовим Чепігою.

Я тихенько зашився в куточок, ждучи, коли дядько Себастіян закінчить розмову з людьми.

Нащо мені життя, коли її, єдиної, не буде.

де?куди? звідки?

чому? з якої причини? через що?

незважаючи на що?

коли? з якого часу?

як? яким способом? яким чином?

коли? відколи? з якого часу?

чому? з якої причини? через що?

з якою метою? навіщо?

І зацвіли червоні маки на тих столочених полях, де люди, вбиті в час атаки, довіку житимуть в піснях

Хто хоч раз побував на Буковині, той не забуде її довіку, згадуватиме її красу

Аромат чебрецю нагадував тепло рідної домівки, відновлював сили, і людина знаходила в ній спокій.

Не заспокоїмся ми доти, аж поки з поля весь бур'ян не вирвемо.

Сонце так світить ласкаво,що аж каміння сміється.

Ви чули,як шумлять бори у вересневі вечори?

Де плачуть,там немає вже краси.

Там, де мають намір побудувати хату, визначають саме місце розташування.

Повій, вітре, на Вкраїну, де покинув я дівчину..

Ходім туди, де пишний дуб з вербою не розлучаються й на мить.

На яку колію ступить його нога, де плекана мрія снує надії голубі?

І не збагну ніколи, як вмістилося моє життя в маленькому слові хліб

Весною, коли відроджується життя, дерева й кущі змінюють біле зимове на яскраво-зелене вбрання.

Наступає час, коли весна змушена поступатися дорогою перед літом.

На краю села, над самою дорогою ріс каштан, що світився їжачкуватими плодами.

Коло річки Толи спинились, коли переїхали міст.

Вилежані під осінніми дощами та вітрами стебла льону та коноплі сушили в печі, потім м’яли на терницях, щоб очистити волокно від костриці.

Буду чекати тебе там, де вишня біла виглядає з саду тихо і несміло.

Як місяць збільшується і дме західний вітер, то неодмінно буде дощ.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Там, де сіло сонце, весь горизонт палав яскравим полум’ям.

Щоб не відстати від своїх вогневиків, старшина завжди вирушав заздалегідь.

Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами, сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками.

Ніяка в світі сила нас не зламає, бо нас коріння наше в землі тримає.

бо були вони щасливими.

щоби ненадовго повернутися назад.

хоч і швидко вони промайнули.

доки буду топтати ряст.