Складнопідрядне речення

Угорі озвалися журавлі, що взяли літо на крила.

Місце для ночівлі вибрали на узвишші, щоб вітром здувало мошву та комарів.

Незабудка безпорадно дивилася, як очерет над водою косили.

Плід червоний, соку повен, рвуть маленькі руки.

…і бачу на пристані схвильованих людей.

…загублений між хвилями морів.

…що пливе до міста і вогнів.

…але не бачу на палубі людей.

Можливо, кінь загубив підкову, яка щасливою була.

Послухаєм, про що шепочуть клени.

Так мені чогось сумно й боязно, що аж серце моє мре.

Земля прекрасна, тому що на ній живуть дзвінкоголосі малюки.

Поезія – це чудо із чудес, яке бринить у Всесвіт звуком кожним.

Я тільки нині зрозумів до сліз, що ви вже не повернетесь до хати.

Людина в світ зерно нести повинна, як зерно носить людям колосок.

Молодієш, Києве, хоч старий літами, і гордишся знову ти парками й садами.

Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота.

Голос так дзвенить, плете шовки-узори, що серце завмира.

Після того як луг покосять, знову трави ростуть в цвіту.

...як тихим та ніжним морем.

...як дрейфують кораблі у океані.

...яке простягається блакитною скатертиною аж до горизонту.

...і радіють теплу та літу щасливі діти.

Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї.

До галявини, на якій росло багато грибів, залишилося сто метрів.

На вулицях міста Переяслава й досі росте акація, яку посадив Т. Шевченко зі своїм другом Козачковським.

Україна моя починається там, де доля моя усміхається.

Ніяка в світі сила нас не зламає, бо нас коріння наше в землі тримає.

На березі ставало темно, тому що з берега насувалася важка чорна хмара.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствішим.

Ми чекали батьків, як чекає дощу спрагле поле...

...аби побачити дружину та дітей.

...бо не міг більше терпіти розлуку.

...щоб відпочити від усіх негараздів.

...у якому його вже давно чекали.

Нехай я отруєна злою журбою, та в пісні на всяку отруту є лік.

Якщо людина прагне слави й насолоди, це може збити її у протиприродний стан.

Тому що на степу стирчало скрізь бадилля від пересохлих бур’янів, військо посувалося повільно.

А на плесі вода така темна, ніби на чорному камені настояна.