Складнопідрядне речення

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця

аби до вечора повернутися додому.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила ..?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так лютував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися, що важко було проходити між їхніми шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулося вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Вночі, коли вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоча на творчість немає часу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права збідніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоча на історії дід і не знався, та всеж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

як кожний із нас і планував.

коли сонце заховалось за хмари.

хоча негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекати в таку погоду.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв від пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумлевому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в саду щебетала

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

У гаю, ..., свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, ... .

У тих місцях пісні, ... , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, ... .

Вислів ... є двоскладним реченням

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де береза витісняла сосну, усе залите було бенгальським вогнем.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Я дуже люблю день, ...

Відчуття свята посилюється, ...

Нагадай час, ...

Завжди збираємося того вечора

Коли настане темна ніч ... .

... адже Муза від мене далеко.

... у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення, ... .

... хоч як мене не просіть.

Хоча була ще зима, але в газетах дедалі частіше писали про підготовку до посівної.

Коли я смуток свій на струни клала, з'явилась ціла зграя красних мрій.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

На морі ставало темно, тому що з берега насувалася важка чорна хмара.

Дедалі важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілющим.

Як тільке велике свято ... .

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі ... .

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта вийдеш

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива й співають пісень.

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім ріднесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Так гарно тут, що шкода ступати понепорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся - і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Мені чогось сумно й боязко так, що аж серце моє мре.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що готуйся до чемпіонату.

хай як не стараються твої суперники.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Посідаю саме те місце, яке мені визначила доля, і не прагну кращого.

Мабуть, тому що село біля річки близько, таке все свіже, зелене та яскраве.