Складнопідрядне речення.

Музика, яка одного разу ввірвалася у вашу душу, стає її часткою.

Страждання нам дано як милість, бо так Всевишній заповів.

Куди голова задумала, туди й ноги несуть.

Не може бути, щоб брат у лихій годині не підтримав брата.

У метушні людській не помічаю, як проминають і роки, і дні.

Довгим ключем пливли по небу хмари, як журавлі у вирій відлітали.

Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу весною.

Якби композитор хотів сказати щось словами, він тоді не писав би музики.

А справжня слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе.

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори.

І садила квіти біля вікна мама, щоб краси у світі не було замало.

Духовність – то озонова пелюстка, що так бережно огортає планету.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Коли ідеш ранковим полем, грають бризки від роси.

Ми не маємо права забувати минуле, хоч яким би важким воно не було.

Гаснуть вогні, ніби в море падають зорі.

Як сяду при собі я в час вечірній, багато спогадів тоді встає.

Не буде роду переводу, бо вічно житиме любов.

Наближалася весна, так що вже не тільки вдень, а і вночі капало зі стріх.

Добре жить тому, чия душа і дума добро навчилася любить.

Часом Десна розливалася так пишно, що у воді потопали не тільки ліси, а й сінокоси.

Понеси мене на крилах, радосте моя, де на пагорбах і схилах сонця течія.

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.