Складнопідрядне речення

З Вітчизни можна вийняти людину, вітчизну із душі людської-ні.

Богдан тут бився, й Остряниця жив, і Кривоніс тут шаблю положив.

Тож бережім криницю від багнюки, щоб коло нас не повзали гадюки.

Не оралось наше поле ясними плугами, а оралось наше поле гострими шаблями.

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад.

Людина в світ зерно нести повинна як зерно носить людям колосок.

Де зелені хмари яворів заступили неба синій став, на стежині сонце я зустрів.

І чуєш, як під твоїм кроком зростають зела запашні.

Там, де ти колись ішла, тиха стежка зацвіла вечоровою матіолою, дивом-казкою вечоровою.

Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти в човен і поплисти.

Душа - єдина на землі держава, де є свобода, чиста як озон.

Як тільки вийдеш за поріг, лишивши рідний клас, немало сонячних доріг тобі розкрилить час.

Будь-який предмет пізнавай за допомогою його протилежності, якщо ти хочеш бути розумним.

Ніде немає такої солодкої води, як у рідній криниці.

З усіх світів найближчий мені світ, в якім вікно вкраїнське моє світиться.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори.

Коли ти навчився спочатку думати, а потім діяти, ти вже опанував непросту науку дорослого життя.

Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин.

Історія нашого народу склалася так, що він мусив тримати в одній руці серпа, а в другій - зброю.

Для того щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі.

Слухаю, як серце стукотить.

Щоб по-справжньому любити, потрібно мати могутню духовну силу.

І хочеться так любить, щоб каміння байдуже захотіло ожить і жить.

Я не шукав кохання, бо само воно мене знаходило раптово.

Уночі, як Чумацький Шлях сріблясту куряву простеле, розчини вікно, послухай.

Дві речі, які сповнюють мою душу подивом і побожністю, це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені.

Чумацький шлях долали і долаєм, бо нам пройти судилося цей шлях.

Мені здається, митець має дотягнутися до небес і писати на небі зорями.

Жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, яку створив український народ.

Рідна пісня обізветься і притулиться до серця, щоб у ньому залишитись назавжди.

Мало хто знає, що перша проспівана в космосі пісня була українською!

Чим глибша пісня, тим ясніш душа.

Коли земля в холодну ніч загилена і вітер в зорях тягне горяка, - у полі, між козацькими могилами, мій Дон Кіхот шукає вітряка.

Глузування над Лицарем у романі пов'язані з тим, що його вчинки наштовхуються на глуху стіну кпинів.

Я щедрості не побіжу позичить в отих, що дбають лиш про свій живіт.

Хоч на землі вже мало вітряків, зате на ній багато донкіхотів!

Молоді, чорняві скрипалі позакидали назад голови, так що на них ледве держались шапки.

Мене одразу ж потягло наперед, бо позаду, за головами дорослих, нічого не було видно.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила арфу золоту.

Коли Соломія примостилася на плоті, Остап одіпхнув його од берега й тоді скочив.