Складне сполучникове речення та розділові знаки у ньому

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Мати сіяла сон під моїм під вікном, а вродив соняшник.

Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш у білій сорочці з широкими рукавами.

Попаді й небагаті пані частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці як потрібну людину.

Баба Палажка впала навколішки, залилась слізьми й поцілувала кінчик золотого покривала.

Дівоче вбрання й козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня й мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник – будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва.

Там, де справжній талант, справді немає старості.

Завжди талант виявляє своє багатство, свою силу, свою розкіш.

Саме духовні сили, за висловами Віктора Гюго, роблять зі старого літами

художника юну велику дитину.

Звідси, з біленької селянської хати, рушила у великі світи творчість великої

художниці, пішла до людей...

Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі.

Україна моя починається там, де туга моя кінчається.

Кожна людина розуміє, що тільки тоді Україна зможе стати господинею на власній землі, коли всі її сини і дочки будуть щоденно працювати для досягнення великої мети.

Он калина розцвіла, уквітчалась білим, попід нею простелився зеленеький килим.

Дніпро спокійно шумить, і хвиля берег миє.

Стояла непорушна тиша, урочиста й ніби свята, а згори валив і валив лапатий сніг.

Лози мліють, лози сяють, лози віти простягають, щоб обняти срібну хвилю і на смерть розцілувать.

Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть.

Щасливий я, що народився на твоєму березі, Десно, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду.

Половіє безмежний клин озимої пшениці, високе красується жито.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів, він годився на все.

Схід уже червонів малиново, але навколо ще стояла пітьма.

Сховавшись між соняхами, він легко впізнав у місячному світлі маленьку постать свого сина.

 Розсуваючи обережно стебла високої кукурудзи, переступаючи через гарбузи, батько пішов у той бік, звідки чути було гру.

приховавши емоції, думав про майбутнє.

але музика була йому знайома.

що душа його переповнювалася незрозумілими почуттями.

яка нагадувала йому далеке минуле.

і такої відчайдушності в мелодії.

В мене була лише мати, та був іще сивий дід.

Сміється сніг скрізь на безмежжі доріг, вітер заводить в гаю пісню журливу.

Ніхто не знає походження назви річки Псло, бо губиться вона в туманній далечі віків.

Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снують.

Лукаш злякано притиснув до грудей скрипку, але батько стояв нерухомо.

Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Так по землі приходять весни  і по грозі сіяє день.

Навколо стояла така тиша    і     чути було золотий дзвін переджнивності.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

Тільки коники сюрчать і перепел іноді підпадьомкає.

Недалеко почулося хлюпання весла а згодом з’явився рибальський човен.

Шпаки це імітатори веселі то іволга у пісні їх дзвенить то хлопчик друзів кличучи

свистить то соловейко розсипає трелі то колесо немазане скрипить.

Сонце незабаром зайшло зовсім однак небо ще жевріло згасаючим багрянцем.

Минула буря і сонце засяяло.

Щасливо співати і жити у ріднім краю і зорям щасливо світити на землю мою.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Куди голка, туди й нитка.

Люблю той край, ... .

У гаю, ..., свято весни вповні.

Прийду я до тебе туди, ... .

Я хочу знати, ... .