Складне складнопідрядне речення

На землю глянули тихі зорі.

Хто полю годить, тому жито родить.

Зоряний степ розкинувся угорі.

Острів Хортиця - найбільший і найвеличніший з усіх островів на Дніпрі.

Там, звідки виднілись високі кучеряві дуби, стрункі й горді сосни й густі верби, звідти з берега у воду зазирали кущі ліщини та верболозу.

Та хоч цар побоювався Сірка і не люив за волелюбство, проте в грізний час згадав про нього.

Десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім.

Цього вечора Захар прийшов у піднесеному настрої.

Вітер надув сосни на вершечках скель, і мчить острів на чорних вітрилах, як корабель.

Море запінилось і кипить.

Море поблискує злою блакиттю, водний пил б'є його білим крилом.

Здається, що незнайомі блакитні птахи налетіли раптом на море, б'ються завзято грудьми, піднявши вгору білі широкі крила.

Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати - любити пісні.

Мати - це вічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя.

Краю, мій рідний краю! Багато по тобі пройшло-протопталось літ і віків.

В яру шуміли верби густим, затишно-рівним співом, і бадьоро гомоніли на горі дуби.

Ріка вирує сонцем, а плавні вниз десь аж до лиманів синіють.

Під осінніми високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою мова роси.

Листя тріпотіло на деревах вздовж шляху, дарма що стояло тихе, сонячне безвітря.

Цвіте земля, і простори морів її голублять синіми вітрами.

Гора така, що з неї спускались цілий день.

Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці.

Будеш сіяти з сумом - вродить печаль.

Під голубими свіжими грудочками землі чорніло старе химерне письмо, яким тепер не пишуть до людей.

Зорі галактик із глибин всесвіту цілу ніч прислухаються, як зачіплянські коники цвірчать.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Де творчості немає, там і життя нема.

Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно добру землю сіє.

Треба слова радощів додати, щоб уміло душу звеселять.

Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно добру землю сіє.

Сонце, те невсипуще джерело всього життя, огріває своїм блискучим промінням усю землю.

Відколи на світі пісні гомоніли, такої не чутно ніколи.

Здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні.

Як тільки ударить перший промінь сонця в мури, они спалахнуть золотим пожаром.

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перкочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Перед тим, як одхилити ляду, вона закриває ліхтар, прислухається.

Я прийшов із мас, із поля, де од злиднів очі як огонь.

Стояла така тиша, що чути шепіт сніжинок з пожовклим листям.

І все, куди не йду, холодні трави сняться.

Коли батьки приїхали, вони ще довго про щось шепотілися з дідом.

Сонце ховалось в межигірський бір, котрий од того став ще чорніший.

складне складнопідрядне з підрядним означальним

складне складнопідрядне з підрядним з'ясувальним

складне складнопідрядне речення з підрядним обставинним місця

складне складнопідрядне речення з підряним обставинним часу