Складне речення. Кома і крапка з комою в складному реченні.

Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.

Тихо, ніщо не шерехне.

Нічого немає в світі кращого за м’яку весняну землю, достигле осіннє небо і яснооких дітей з батьками.

Жайворонку, вийся над полями!

Йому здається що співає кожний листок.

Хто бідному дає той вдесятеро придбає.

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече.

Готувався, дарма що не хотілося.

То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить.

Явори й долини залила імла несміливі й кволі встали зорі.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття.

Марили айстри в розкішнім півсні про трави шовкові, про сонячні дні і в мріях ввижалась їм казка ясна, де квіти не в’януть, де вічна весна.

Синіють води, зеленіє яр, і стеляться сліпучі краєвиди.

Але землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмоктує і не залишає тієї чистої години для душі, коли можна замислитись над собою, і подумати про головне.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи, лягає під дерева.

Я іду по парку золотому, і прощально листя шелестить.

Чи то я заспівав, чи то мною земля заспівала?

Сьогодні день вщерть сонця повен, і груші гупають в саду.

Є скарби, допоки їх шукають.

1

2

3

4

5

Поговорю з деревами і стане душа легенька мов кульбаби цвіт.

Сонце поцілувало крижану землю і вона зашарілася пролісками.

Знову хмуриться осінь і туманиться даль.

Свинцем набрякли сиві хмари і сонце зникло якось враз.

Тріщав безжалісний мороз і підіймався буревій сердитий.

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.

Тільки там, де є жива природа, слова й думки народжуються вічні.

Прилинув вітер і в тісній хатині він про весняну волю заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав.

Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Данило усе б віддав, щоб тільки стати таким косарем, вести свій широкий покіс собі на втіху, людям на добро.

Там клен зелений схиливсь до тину і мати рідна щось пише сину.

Мудре і добре слово дає радість нерозумне і зле приносить біду.

Коли б у людства не було фантазії було б стократ на світі важче жить.

Ті що знаходять підкову ніколи не думають про того хто загубив.

До Миколи не сій гречки й не стрижи овечки.

…і все дужчав мороз.

…і не здавала позицій

…і сипала пригорщі снігу.

…ніби сперечалася з морем.

…стелила рядно ожеледиць.

1

2

3

4

5