Складне речення і його ознаки. Складносурядне речення. Складнопідрядне речення.

складається з кількох словосполучень;

має лише підмет і присудок;

поширене другорядними членами;

має дві і більше граматичних основ.

речення, у якому одна частина за змістом та граматично залежить від іншої й з’єднується з нею за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова;

речення, у якому частини рівноправні за змістом і пов’язані сурядним сполучником;

речення, у якому частини повязані інтонаційно та за змістом;

речення, яке ускладнене однорідними членами.

Щодня, щоночі, молила і кликала до себе (Л. Тараненко).

Дощі, що зарядили над турбазою кілька днів підряд, зосталися ніби відрізані променем сонця на асфальті (Л. Тараненко).

Максим обережно відхилив почорнілу хвіртку і ступив на густо всипаний ледь видимим порохом куряви спориш (Л. Тараненко).

Над узорними віялами орляка снується легка-легка павутина, і повітря тремтить від натужної напруги… (Л. Тараненко).

Максим закушує губи – і кров солонить їх, і не може вийти з хати, не може нічим допомогти (Л. Тараненко).

Дзвінка дивилася на Максима, а очі її повільно наливалися слізьми (Л. Тараненко).

Він навіть зніяковів, угледівши її біля воріт турбази (Л. Тараненко).

Зелень її очей спалахнула, немов омита весняним дощем (Л. Тараненко)

у простих реченнях, які входять у складносурядне, говориться про швидку зміну подій, явищ;

друге речення містить у собі несподіваний наслідок чи різке протиставлення;

у складносурядному реченні є спільний другорядний член, який стосується обох простих речень;

прості речення з’єднані підрядними сполучниками.

Небо почало темніти, а спокою на душі так і не було.

Мама здогадувалась, що її син має якісь проблеми.

Може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна;

Хлопець зітхнув, хотів щось сказати, далі махнув тільки рукою і пішов

Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні.

Ми підемо туди, де трави похилі.

Я чув, як голос пісні затихав.

Мені щоночі сниться хатина, в якій я провела дитинство.

Хто знання має, той і мур зламає.

Добре того вчити, хто хоче все знати.

Хто вчиться змолоду, не знає під старість голоду (Нар. творчість).

Хто п’є зілля джинджури, той забуде дорогу до лікаря (Ф. Мамчур).

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Хилилися густі лози, звідки вітер віє (Нар. творчість).

Я знаю, що мій народ житиме вічно.

Живи, моя Україно, дзвени, моя мово вкраїнська!

І там, де мати мене колихала, зосталося серце моє.

Сонце, яке дарувало людям тепло і радість, сьогодні пекло немилосердно.

Скільки не дивись на море, воно ніколи не набридне.

Чим далі заглиблювалися вони в гори, тим тихішим ставав відгомін бою.

Це було, як співав соловей над рікою.

Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок (М. Коцюбинський).

єднальних, протиставних, розділових;

часових, причинових, мети;

умовних, допустових;

наслідкових, порівняльних.

Максим іде, і опала глиця, сплавлена промінням в жовтавий сяючий килим, порипує під ногами (Л. Тараненко).

Максим розумів, але не міг виборсатися, не міг виплисти на поверхню з-під судомного болю (Л. Тараненко).

Ніч – у чорному запиналі, обверчена чорним, де-де приперчена далекими вогниками жару (Л. Тараненко).

Ніч читає в його душі і страх перед смертю, і злу, люту ненависть до окупантів… (Л. Тараненко).

Автобус плавно зрушив з місця, і дорога мовчки лягла під колеса (Л. Тараненко).

Древні, вічно замерзаючі, старі на лавах біля під’їзду провели цікавими поглядами (Л. Тараненко).

На сходах під ноги кинувся сусідський кіт, нявкнув противним басом (Л. Тараненко).

Чи то день, сонце гнали під лускуватою грубою корою, чи то збуджена уява Максима виною тому… (Л. Тараненко).

означальна;

мети;

допустова;

причини.

Неподалік од татарського броду, де навшпиньки спинався долинковий туманець, окреслилася постать людини.

Семен рукою розгладив недовірливі зморшки на чолі, хоча й позаздрив спокійним снам батька.

Так дівчині хотілося, щоб ніхто не побачив її.

Ярослав руками перебирав стебла пшениці, у яку вже ввійшла золотінь (З тв. М. Стельмаха).

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

Книжки пояснюють людям, як зробити життя кращим, як зробити людей чеснішими, добрішими

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Коли доброта ще в тобі не пропала, зроби, щоб вона з глибини зазвучала!

Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі, як зійде ранок золотий

За гречками, в долині, де ніжним плетивом ткався сивий туман, – показалось

село.

Часом можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських.

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

Хвала тому, в кого душа орлина (Л. Дмитерко).

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Він пишався тим, що був сином своєї країни (О. Гончар).