Складне речення і його ознаки

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

Вже листопад підкрався з-за дубів і знімає золоту перуку .

На подвір’ї Сашко пригнувся під вікнами знову прокрався до груші і почепив на сучок ножа.

Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло і гуркотіло два трактори в полі.

Дорога зіп'ялась на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг (В. Козаченко).

Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний).

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці (М. Коцюбинський).

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко).

коли ми повернулися з екскурсії.

хоча за прогнозом і обіцяли буйного.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

І ламалося гілля на дереві, і зривалося листя, і гнав його вітер у сумне поле.

Тихо в лісі : повітря не дихне, ніхто не крикне.

Люблю життя, де є повно сонця й грюку, і ця любов триває сто століть!

Білим молоком укривають весну сади, а весна в них запалює вишні.

Або їдемо зараз стоячи, або чекатимемо на наступну маршрутку.

П'янкий бузок над спраглим серцем, і враз — симфонія дощу.

Я звала радість на пораду, але прийшла чомусь журба.

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар, то снігових, то сивих, то блакитних…

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Олександрію візьме.

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється.

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні.

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар, то снігових, то сивих, то блакитних…

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Олександрію візьме.

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється.

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні.

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії.

З-за гори скакнула іскорка і довгою стрілою перетяла весь степ.

Лист черкається об лист і тихо дзвенить.

Вітер колихав хмурі брижі на воді і гнав справжні хвилі.

Час летить і старіється швидко історія.

Подив, здивування – це перший вогник, який запалив смолоскип.

Художня мова тільки та невичерпно багата й гарна, яка виплекана твоїм рідним народом, яка живиться із народного джерела.

В природі існує ніч того, щоб у тиші росло усяке зілля і відпочивала людина.

Мій час пливе так тихо-тихо, як по ставку пливе листок сухий.