Складне речення

Ти навчила мене змалку поважати старих,шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим.

Хмари, немов лебеді, пливли по синьому небу, змінюючись у дивовижні фігури.

Я почув, як важко стугонить море.

Сховавшись у копиці сіна, діти вирішили пересидіти дощ.

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Шлях часом відходив від річки, або річка оминала природні пагорби землі й відходила від шляху.

Чи то я заспівав, чи то земля заспівала мною?

Внизу на рівнинах весна відквітала, а в горах вона вже починалася.

Сором, досада, злість - усе разом прийшло йому в голову.

Війнув вітер - каштани впали на брук.

Рушник надає хаті затишності, а найперше - національного характеру.

Підніміться ще вище в гори - і ви побачите неймовірні краєвиди, осяяні весняним сонцем.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Може квіти зійдуть і настане ще й для мене весела весна

Скоро уся долина і гори блищать вогнями і разом з димом з землі здіймається вгору і пісня.

Чого світання так ясніє і ллється пісенька дзвінка.

На вечорницях дівчата займалися рукоділлям і лилися пісні, веселі й сумні.

Перед нами розкинулося поле, що поросло бур'янами.

Спокійні думки людини, коли веселий її дух.

Люблю гуляти стежками, де людей мало ходить.

Бережіть те слово, що гранилося віками у битвах, у трудах

Хлібина була така, що вистачило на всю групу.

Люблю, коли сонечко вранці заглядає у моє віконце.

Скільки голів, стільки й умів.

Ви знаєте, як пахне нива навесні?

Що було, те загуло.

До міста добралися засвітла, так що магазини ще працювали.

Для того щоб сміх перевернув світ, точкою опори має бути власне серце.

Бузок розпустився, так що закрив вікно.

Як мені пшениця родила, так мене уся родина любила.

Нічого тне встигнеш, коли за все берешся.

Хто знання має, той мур зламає.

Лист укрив землю так, що грибів не було видно зовсім.

Погода стала тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Люблю книжки, бо в них мудрості багато.

Підніміться ще вище в гори - і ви побачите неймовірні краєвиди, осяяні весняним сонцем.

Рушник надає хаті затишності, а найперше - національного характеру.

Сором, досада, злість - усе разом прийшло йому в голову.

Війнув вітер - каштани впали на брук.

І все поволі зникає: море, скелі, земля.

Далеко на сході почало червоніти небо: сонце сходило.

Думав, доля зустрінеться - спіткалося горе.

Минають дні, минає літо, настала осінь.

Згадалося мені: На Дніпрі од берегів так пахли трави.

Коло самої дороги з-під зеленої трави виглядали печериці; далі хтось розбризкав запашні суниці.

Здобудеш освіту - побачиш багато світу.

Дзвенить у зорях чисте небо, Палає синім льодом шлях.

Буває і таке (?) гриби самі у кошик лізуть.

Будеш сіяти з сумом (?) вродить печаль.

У товаристві лад (?) усяк тому радіє.

Зайця ноги носять (?) вовка зуби годують.

"А що сидиш тут?- питає Улянка.- Ходімо до нас обідати".

"Мамо, чи кожна пташина у вирій літає?"- в неньки спитала дитина.

"Життя в неволі нічого не варте" - відповів Максим.-" Краще смерть."

"Земля найкраще пахне восени" , - говорив онукам старий дідусь.

Як зазначав Д.Карнегі: "Наше життя - це те, що ми думаємо про нього".

"Умій жити так, - писав В.Сухомлинський, - щоб у тебе з другом була єдність з духу, ідеалів".

Чується немолодий голос хазяйки та двері зачиняйте.

Мати спитала у сина про справи в школі.

Мати проводжає сина і шепоче мужнім будь!

Мирон подумав, що завтра саме сюди вони прийдуть з Федьком.

В одному інтерв'ю Сергій Жадан сказав, що мені треба завжди мати книжку, без неї якось важко.

В одному інтерв'ю Сергій Жадан сказав, що йому треба завжди мати книжку, без цього якось важко.

В одному інтерв'ю Сергій Жадан сказав, що йому треба завжди мати книжку, без неї якось важко.

В одному інтерв'ю Сергій Жадан сказав, що мені треба завжди мати книжку, без її якось важко.