Складне речення

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити.

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь.

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас.

Складні речення поділяються на сполучникові і безсполучникові.

Розрізняють три види складносурядних речень: зі сполучниками єднальними, протиставними та розділовими.

У складносурядному реченні одна частина головна, а друга — підрядна.

Складне речення має дві або більше граматичні основи.

Пісні, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях. (Складне речення.)

Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім. (Просте речення з однорідними присудками.)

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь. (Просте речення з однорідними присудками.)

Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати. (Складне речення.)

На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека — клекіт захлинувся в урочистій задумі.

На городі — картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина.

Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків, скупо озвались пищухи.

А довкіл: ні в лісі, ні на річці — ані лялечки, тільки луна котиться.

Сироватка рвонувся, але якась владна сила зупинила його, не дала схопитися на ноги.

Іван підійшов до вже зарослого окопу: прилетів раптом до того окопу і впав на одну з квіток лахматий джміль.

Книжна мудрість свята, її не потяти шаблею і з гармати не встрілити.

Пахло далеким вітром, якого звечора не було.

Івана гукали од хати, але він того не слухав.

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину.

Там вогко, сіно пахне цвіллю.

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці.

Вдень сонце пече немилосердно козацьке тіло, а вночі холодна вільгість пронизує до кісток.

На грядках червоно виблискують скиби, а в борознах біліє опалий цвіт.

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на граблі нового держака та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.

Загадка — це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний народною фантазією з весною.

Ви побачите сонячно розтрушений на снігу ліщиновий цвіт, а під снігом почуєте зненацька якийсь схлип.

Скинеться зрідка у воді рибина, або нічний птах залопоче у темряві крилами.

А пісок дедалі сипучіший, і мотоцикл з льоту раз у раз шугає в нього.

Якась вона добра була в той день, і її доброта проглядала чи не в кожному слові.

Соснове гілля пошпигувало голками в щоки й крізь одяг чіпляло вологу лоскотну павутину на лоб, на вуха, на щоки, а плечі холодила роса.

Огонь пішов по жилах хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника.

Не знайшли чай, чи ліньки було шукати.

Колись на вершечку могили ще лежав велетенськип гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.)

Темніли стрілки щавлю, та смачно вабила конюшина. (Складносурядне речення протиставним сполучником.)

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.)

• Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.)

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі.

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують.

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата.

Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.

Кожен розповідав про найцікавіші бувальці, і в них вимальовувався колективний життєпис, переснований родинними турботами та вболіваннями.

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм.

Небо над степом чисте і літак, як рибина, пішов угору, крізь прозору океанну блакить.