Складне безсполучникове речення

Мудрого не зламає лихо і не зіпсує щастя.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Пароплав обганяє плоти, високі хвилі налітають на них.

Бджоли живуть там, де є квітучі рослини.

Полісся дороге мені, бо я тут народився.

Мир у світі таки буде його хочуть усі люди.

Минають дні минає літо.

Дзюрчали десятки фонтанів лящали та щебетали всілякі птахи.

Небо порізали вогнями стріли ударив грім.

Чайки сідають на воду креслять блакить ластівки.

У душі Оксен непокоївся: весна видалася засушливою.

Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Не русалонька блукає — то дівчина ходить.

Се вже не раз бувало: я на чужину йшла шукать надій…

Не раз кажу: змагайся і шукай!

Срібно бриніло чаїне крило біле вітрило за обрій манило.

Сплесне риба чи скрикне сова довго-довго луна не стихає.!

Ні таки прекрасний наш народ він і в горі гідність зберігає.

І пахло житом вітер з поля вітер.

Тріпотять на вітрі явори шурхотить і опадає листя.

Бачу здалека хвиля іскриста вільно грає по синьому морі.

Мені здається твої очі в мою душу світять з вишини.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.!

Знаю справедливість таки настає.

Махнула осінь у ліси вони зацвіли пурпуровими й жовтими барвами.

Здобудеш освіту побачиш більше світу.

Дерево міцне корінням людина трудовим корінням.

Умовк кобзар сумуючи щось руки не грають.!

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

І досі сниться під горою, між вербами над водою, біленька хаточка стоїть.

Чуєш сурми заграли час розплати настав.

Раптом Сіроманець заліг з горба вітер доніс йому запах дикого звіра.

Чогось завжди так виходить доброго гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Будеш серйозно вчитися принесеш радість своїм батькам

подуває легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

море виграє хвилями.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

Після довгоочікуваного одужання Олег змінився він став обережнішим.

Хочеш мати дозвілля не витрачай марно часу.

Перші краплі застукотіли кулачками в моє вікно почався дощ.

Не забувай добре ім’я цінніше за найбільше багатство.

Синички радісно цвірінькали дятли стукотом розколювали тишу

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять .

Подивилась ясно заспівали скрипки.

Тихо в лісі тільки поскрипує веселий морозець.

Бачу здалека хвиля іскриста вільно грає по синьому морю.

Прошуміла за вікнами злива відгриміла за обрій гроза.

Котились низом ниви, стелились горбами, повні, свіжі, багаті, та все чужі.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом .

Заходило сонце, у вузеньких хутірських вуличках стояла червона курява, у садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука.

Війнув холодний вітерець, але Юрій не відчув його дотику.

Якщо ластівки літають низько, то завтра буде дощ

Мовчать гори грає море могили сумують.

Здушили сльози не виходь на люди.

Тихо в лісі тільки поскрипує веселий морозець.

Бачу до двору заходять місяць і зоря.

Цвіте весна садами молодими шумлять вітри як гості з іменин.

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,і здалося мені, що стрічаю весну.

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави.

День і ніч стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри, від ходи танків тремтіла хата.

Марко піднімається на підсинений пагорб, де крізь сон зітхає кучерявий

овес, і застигає на місці: од вітряка до нього йде його Оленка з білим вузликом

у руці.

Дурманом віяло з густих заростей, які двома застиглими хвилями означали нічну вулицю, танучи в повітрі, а з обійсть долинав дух матіоли.

налякавши птахів.

так що сніг посипавсь на землю.

тихо ойкнула.

кілька гілочок упало на сніг.

відчувши стукіт по своєму стовбуру.

двокрапка

тире

крапка з комою

кома

Висипали запорожці лиман човни вкрили.

Бувають дивні на землі діла серед зими черешня зацвіла.

Хай оживає істина стара людина починається з добра.

Мені здається я не жив а тільки ще збирався жити

Глянь розкривається назустріч сонцю й грозам руками пружними запліднений чорнозем