Складне безсполучникове речення

Чорнокрилі розбишаки відлітають геть, сердито та хрипко перемовляються між собою.

Літа мої молодії марно пропадають, очі плачуть, чорні брови од вітру линяють.

Із-за лісу, з-за туману місяць випливає, червоніє, кругло­лиций, горить, а не сяє.

На подвір’ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрав­ся до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець!

Ось упала галузка, ось розігнулася гілка, ось з-під листка гра­бового вивільнилась мережана лопать папороті.

І мати одразу зрозуміла його: Андрій задумав убити свого брата Остапа.

Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці — починався дощ.

Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

Діти намостили птахові м’яку постіль з вати у старій картонній коробці  з-під взуття; її поставили біля Чубарикового ліжка.

Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі, з витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи торкнутися губами до осклілого блакитного шумовиння, ніздрі затремтіли в передчутті холодної води.

Ось тільки в лісі туман тримається якнайдовше, він тут хапається за кожен виярок, сіріє в горіховій гущавині, коливається над дзеркалом озера.

Командир глянув на годинник, інші глянули теж.

Скрипне хвіртка, висунеться з неї дитяча голівка, стригне очима по вулиці.