Складне безсполучникове речення

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Чорта крути за хвіст, а він і радий: хвіст довший виросте.

Історичні факти залишаються фактами, їх можна по-різному пояснювати, але не замовчувати.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Я не жалуюсь на тебе, доле: добре ти вела мене, мов мати.

Прийде вечір - всі вулиці аж гудуть піснями.

Не посадив жодного дерева за своє життя - плати за чисте повітря.

Стояла сонячна погода,була як дзеркальна вода.

Стихла пісня - тихо стало над степом.

Застрибали сонячні промені по землі заграли ясні іскорки по росі розстилались різні кольори по воді.

Створилась мова створюється народ.

Усміх пославши в останнім промінні згинуло літо дощик уїдливий, дощик осінній сміється, наче крізь сито.

Охочі до вигадок навіть запевнюють саме під цим дубом запорожці разом із своїм кошовим отаманом Сірком писали знаменитого листа турецькому султанові.

Зникнення з життя якоїсь форми розумного існування велика втрата для всього людства.

Старі діди, запорізькі нащадки, пояснюють дуб виріс біля джерела, воно напувало його коріння, давало йому силу і наснагу.

Більшість приматів живе на деревах сильними гнучкими лапами вони можуть тримати їжу та різноманітні предмети й маніпулювати ними.

Зелена трава горить-палає зеленим огнем на її довгих листочках грає й сяє чиста роса.

Цвіли яблуні тихе повітря дихало чудовими пахощами.

А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Невеликі струмки живляться водою з трьох ждерел дощу, льодовиків і підземних вод.

У цьому ж лісі пив я самоту восени тут весну цілувала ти під шелест верховіть.