Прочитайте казку Шарля Перро
"Червона Шапочка"
Жила колись в одному селі маленька дівчинка, та така красуня, що кращої за неї, мабуть, ніхто й не бачив. Мати любила її до нестями, а бабуся ще більше. Добра бабуся зшила для внучки червону шапочку, яка була їй так до лиця, що дівчинку всі почали звати Червоною Шапочкою.
Одного разу мати напекла пиріжків і каже:
– Піди до бабусі, довідайся, як вона поживає, бо мені казали, що вона нездужає. Віднеси їй пиріжка і цей горщичок масла.
Червона Шапочка хутко зібралась та пішла до своєї бабусі, яка жила в іншому селі.
Йде вона лісом, коли раптом зустрівся їй вовк. Йому відразу ж захотілося з'їсти дівчинку, але він не наважився це зробити, бо поблизу в лісі були лісоруби. От він питає, куди вона йде.
Бідна дівчинка, не знаючи, що дуже небезпечно зупинятися в лісі і слухати вовка, відповідає йому:
– Я йду навідатись до своєї бабусі й несу їй пиріжок та горщичок масла, які матуся передала їй.
– А чи далеко вона живе ? – питає вовк.
- Так, далеко, – відповідає йому Червона Шапочка, – он за тим вітряком, бачите, в першому будиночку в селі.
– Гаразд, – каже вовк, – я теж піду до неї навідаюсь. Я ось цією стежкою піду, а ти йди он тією, побачимо, хто з нас швидше прийде.
І вовк щосили побіг найкоротшою стежкою. А дівчинка пішла довшою стежкою та ще гралася, збирала горіхи, бігала за метеликами і робила букети з квіточок.
Вовк миттю добіг до бабусиного будиночка і постукав у двері: тук-тук.
– Хто там?
– Це ваша внучка, Червона Шапочка, – відповів вовк, змінивши голос. – Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала.
Добра бабуся лежала в ліжку, бо справді трохи нездужала. Вона гукнула йому:
– Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.
Вовк смикнув за мотузочку, і двері відчинилися.
Тут він накинувся на бабусю і зжер її одразу, бо він уже понад три дні нічого не їв. Потім зачинив двері, ліг на бабусине ліжко і почав чекати Червону Шапочку.
Незабаром дівчинка прийшла і постукала: тук-тук.
– Хто там?
Червона Шапочка спочатку перелякалась, почувши грубий голос вовка, але потім подумала, що, мабуть, у бабусі нежить, і відповіла:
– Це ваша внучка, Червона Шапочка. Я принесла вам пиріжка і горщичок масла. Це матуся передала.
Вовк гукнув їй трохи ніжнішим голосом:
– Смикни за мотузочку, клямка й відкриється.
Червона Шапочка смикнула за мотузочку, і двері відчинилися. Побачивши, що дівчинка ввійшла до кімнати, вовк сховався під ковдру та й каже:
– Поклади пиріжок на скриню і горщичок там постав, а сама йди полеж зі мною.
Червона Шапочка лягла в ліжко і дуже здивувалась, коли побачила, який вигляд в її бабусі.
– Бабусю, які ж у вас руки великі! – каже вона.
– Це щоб міцніше тебе обнімати, онученько!
– Бабусю, які ж у вас ноги великі!
– Це щоб краще бігати, дитинко!
– Бабусю, які ж у вас вуха великі!
– Це щоб краще чути, дівчинко!
– Бабусю, які ж у вас очі великі!
– Це щоб краще бачити, онученько!
– Бабусю, які ж у вас зуби великі!
– А це щоб тебе з'їсти!
З цими словами злий вовк накинувся на Червону Шапочку і з'їв її.
Але на щастя, в той самий час мимо будиночка проходили лісоруби із великими сокирами. Вони почули шум, вбігли до будиночка та вбили вовка. А потім розрізали йому черево, а звідти вилізли бабуся й Червона Шапочка, живі та здорові
