Самостійна робота. Складне і багатокомпонентне речення.( Формат НМТ)

Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так подурному могли б загинути вони із Віталиком!

А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне!

Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель.

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям.

Це ще не сльози — це квітуча вишенька.

Менше вкусиш — більше ковтнеш.

А зійдеш на пагорб — перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої.

Дощ надворі — восени хліб у коморі.

Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась.

Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину.

Сіроманець уже не котився — його котив вітер.

Минув рік, минув другий — козака немає.

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік.

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився.

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця.

Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова.

Сій вчасно вродить рясно.

Нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи.

У «Кобзарі» поет висловив насамперед самого себе, свою особистість: від першого й до останнього рядка книга виповнена індивідуальним поетовим почуттям.

З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

«Кобзар» - книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.

Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть і як з зітханням зливається їх сміх.

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо.

В душі зберігаю навіки години, коли я уперше побачив той край, де вшир розмахнувшись в степах України, назустріч до моря полинув Дунай.

4

6

7

5

Настав вечір, сонце сіло за обрій, а село не спить, люди ще працюють - збирають урожай, пораються біля худоби, що реве та їсти просить.

Місяць на небі горить, сяють зорі в далині, вітер співає колискову, а степи мріють, тихо всюди - все спить.

Іду шляхом, сонце сяє, вітер з травами говорить переді мною, а за мною степ колишеться, затихне вітер буйний - степ не двигнеться, що камінь він стає.

Як не хочеш, моє серце, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути.