Самостійна робота. Односкладне речення

На арфі сонця теплий день заграв.

Сьогодні маємо по правді жить.

З-за вершечків молодого ялинника висунувся місяць.

І от у синій глибині небес затріпотіли зорі

Зі ставка повіяло холодком.

Друга пізнають у біді.

Любіть і боріться за щастя безкрає, згоріть без останку за край дорогий.

По селах святкують обжинки.

Для добрих друзів відчиняю дім і маю серця щиру нагороду.

Чи хоч пучечок тієї калини мені на груди покладуть?

Небо посвітлішало.

Чорну душу милом не відмиєш.

Розкажу тобі думу таємну.

Працювали щиро, від усього серця.

Справа і зліва віяло свіжістю й ароматом води.

Блакитний вечір.

Над книгою людства схиляю чоло.

Як тихо на землі!

Старого горобця на полові не обдуриш.

Радять мені жити без ілюзій.

На головних київських вулицях почали засвічувати ліхтарі.

Не люблю каламутного слова.

Не вчи орла літати.

Сопілок перемови.

Чесне діло роби сміло.

Мені вас не судити.

Сніги і стужа.

Не забувай про отчий свій поріг.

В селі довго гомоніли.

Тут пахло нагрітою землею, соняшником, кропом.

Вчись не до старості, а до смерті.

ГУ кожній мові, в кожнім слові краси майбутнього шукай.

Повіяло ранніми осінніми холодами.

Ліс і сонце.

По селах святкують обжинки.

За одного вченого десять невчених дають.

В океані рідного народу відкривай духовні острови!

Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони.

В сіні вогню не сховаєш.

Нема кращого краю, як Україна.

З далекого степу горнуло густим духом скошеного сіна.

Діаманти сліз чи рос….

Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези.

Як же його у неволі жити без надії?

Як тихо та любо було навкруги.

Словами серденька не обдурити.

Пшениці колихливий лан.

Збирали пізні гречки.